Глава 1

Вставати вранці було важко, та й голова боліла нещадно. Що вчора було? Здається, відзначали випускний і, як завжди, трохи захопилися. Але було круто — уся група відірвалася від душі. У караоке ми, мабуть, єдині так горлали, але нам було можна — закінчився такий важливий етап життя.

Очі розплющувалися з великими труднощами, а в роті було відчуття, ніби там не коти нагадили, а стадо слонів, та ще й після цього йоржиком пройшлися. Терміново треба встати й почистити зуби, бажано пару разів.

Під боком почулося якесь вовтуження. Я ледь не підскочив з ліжка від несподіванки, але це була всього лише Аня. Моя одногрупниця... от тільки в неї наче є хлопець, то що вона забула в моєму ліжку?

А, байдуже. Голова все одно не варить, краще подумаю про це, коли приведу себе до тями.

Нарешті вибравшись із ліжка, я почовгав до ванної. Витративши хвилин п'ятнадцять, я нарешті зміг відчути себе нормальною людиною.

— Артуре? — у кімнаті почувся жіночий голос. Здається, Аня прокинулася. Зараз і з’ясуємо, чому вона вчора опинилася в моїй постелі. Ні, я пам'ятаю, як усе відбувалося, просто в неї й справді хтось був, і я дуже здивований.

— Так, доброго ранку, — я вийшов із ванної та повернувся до кімнати. У мене вп’ялися два заспаних і трохи шокованих ока.

— А чому я тут? — невинно поцікавилася дівчина. Здається, зараз мене спробують зробити винним.

— Давай не будемо. Ти одразу назвала мене на ім'я, а отже — все чудово пам'ятаєш. Тому пропоную одразу домовитися: ми про це нікому не кажемо, це була помилка.

З виразу її обличчя стало зрозуміло: або ми про це забуваємо, або з мене зроблять цапа-відбувайла.

— Чудово, я рада, що ти все розумієш. Інакше все могло б закінчитися дуже погано. Для тебе, звісно, — ну ось, пішли погрози. Як низько. І чого я вчора повівся на її флірт? Тепер, якщо це спливе, можу й по обличчю отримати від її хлопця.

— Грошей на таксі дати? — пора вже цю змію випроваджувати, поки вона тут — я наче на голках. А хочеться розслабитися, може, пару годин провести у ванні, вимиваючи токсини.

— Звісно, давай. Будь мужиком — скористався ситуацією і затягнув до себе наївну дівчину, — і як можна казати це таким тоном, що я й сам почав почуватися винним? Хоча точно знаю, що все було навпаки.

Швидко викликавши таксі й нарешті позбувшись Ані, я зміг розслабитися. Квартира ніби стала привітнішою і світлішою, та й настрій піднявся.

Приготував легкий сніданок, щоб шлунок запрацював, і задумався: а що далі? Навчання закінчилося, пора шукати місце в житті, але ідей — нуль. Підробітки під час навчання важко назвати «кар'єрою». Менеджер з продажу в магазині техніки, дистриб’ютор нижчої ланки — ось і весь досвід. А хочеться потрапити в хороше місце і нарешті відмовитися від допомоги батьків. Їм і так важко, треба ставити на ноги молодшого брата.

Гортаючи вакансії на сайті, я відчував, як настрій псується. Раптом в очах потемніло, я мало не знепритомнів. Раніше такого не бувало. Може, вчорашнє далося взнаки? Вирішив не панікувати: відлежуся — і буду як новенький. Лежачи в ліжку, продовжував пошуки, і одна вакансія нарешті привернула увагу. Потрібен менеджер, але не в магазин, а на велике підприємство. Можливість росту, робота з гуртовими клієнтами... Звучить солідно, але треба дивитися за фактом.

Проблема була лише в тому, що сьогодні — останній день співбесід. Треба їхати негайно. Зателефонував, дізнався, що вакансія ще актуальна, швидко зібрався і вибіг з дому.

На вулиці зима, тож вирішив їхати на таксі. Поки чекав машину, викурив сигарету — і знову легке запаморочення. Вкотре подумав, що треба кидати, і ледь не дістав другу.

Машина під’їхала. До офісу добирався, занурений у свої думки, навіть резюме підготувати забув — просто не було часу.

Офіс потенційних роботодавців вражав: будівля поверхів на п'ятнадцять повністю належала фірмі. У фойє мене зустріла симпатична дівчина, дізналася мету візиту і провела до ліфта. Така серйозність компанії підкуповувала.

На восьмому поверсі інтер'єр був ще розкішнішим. Повсюди вазони з рослинами — складалося враження не робочого простору, а зони відпочинку. Цікавий підхід.

Нарешті я відкрив двері в «нове життя». Там на мене вже чекали: невисокий чоловік років тридцяти з типовою зачіскою офісного планктону. Натягнута усмішка і зовсім байдужий погляд. Так, мрії про прекрасну роботу розбиваються об реальність дуже швидко.

— Добрий день. Артур, я правильно розумію? — звернувся до мене керівник відділу, Сергій.

— Так. А ви Сергій, якщо не помиляюся?

— Саме так. Прошу, сідайте. Давайте ваше резюме.

От дідько. Так і знав. А по телефону казали, що воно не обов’язкове, головне — особиста зустріч.

— Я не встиг підготувати резюме, бо лише годину тому побачив вакансію. Часу до кінця співбесід майже не залишалося.

Зітхання і погляд, яким мене нагородив Сергій, були красномовнішими за будь-які слова. Далі був короткий розповідь про себе: хто, звідки, що закінчив. Нічого цікавого ні для мене, ні для нього. Я заспокоївся — не остання співбесіда в житті.

— Чудово, Артуре. У вас гарна дикція, для продажника це важливо. Думаю, на сьогодні закінчимо. Вам зателефонують, якщо ви пройдете до другого туру.