Глава 19

Ранок почався напрочуд приємно: я вже встиг забути, як це — спати в ліжку, не очікуючи нападу серед ночі. Нехай над нашими головами й згущувалися хмари, я почувався відпочилим і задоволеним. Коли промені ранкового сонця торкнулися повік, я розплющив очі й підвівся. Приведення себе до ладу забрало чимало часу, але ванна, що була в таверні, занадто сильно манила після походу. Мої реформи каналізації та водопроводу в князівстві не минули марно — тепер у багатьох місцях можна було скупатися. Звісно, для більшості купання не було постійною забавою, але спільні купальні, що з’явилися в кожному місті, вивели гігієну на новий рівень. А ось у таких тавернах почали з’являтися ванні кімнати з гарячою водою — не в усіх номерах, але мені вдалося зайняти номер зі зручностями. Точніше, вчора мене туди мало не силоміць затягли, адже я мав спати в місці, що відповідало моєму княжому походженню. Не скажу, що я сильно пручався, але коли тільки-но прибув, такого ставлення до себе не мав. Добре це чи погано? Складне питання. Я побачив інший бік життя та ставлення до звичайних людей. Те, як мене зустріли в місті, мені сподобалося, тепер для подальших справ мені варто вийти з тіні.

Сніданок одна з доньок трактирника подала мені прямо в кімнату, і тут теж помітна була відмінність. Якщо минулого разу були яйця з беконом, то тепер додалися фрукти та овочі, що цінуються набагато вище. Та й порція стала в рази більшою, ніж вранці перед першим полюванням. Хоча це швидше можна пов’язати з тим, наскільки мій організм виснажився в поході, а про наші пригоди було чути на все місто.

Поснідавши та одягнувшись, я спустився вниз, де вже зібралися люди, які очікували на мою появу. Окрім знайомих облич — Артіса, Аніти та Мелісси — був присутній трактирник, який протирав барну стійку, і пухкий чоловік із впевненим поглядом. Він привернув мою увагу більше за інших: тонкі вуса та повне обличчя не гармоніювали з його впевненим поглядом людини, яка багато бачила в цьому житті й багато пережила. Якби не цей погляд, я прийняв би його за дрібного чиновника, що прийшов підлещуватися перед княжим спадкоємцем. Але в очах чоловіка не було плазування, хоча чекав він явно на мене.

Як тільки я спустився, усі, окрім Мелісси, встали й уклонилися. Я не був прихильником такого, але це було частиною культури, і я давно звик. Старший мисливець міста, мабуть, після повернення вирішив, що небезпека минула та етикету слід дотримуватися. Інші просто слідували місцевим звичаям. Випроставшись, чоловік підійшов до мене і, ще раз схиливши голову, заговорив:

— Моє ім’я Тірас, я голова міста. На жаль, був у від’їзді пару тижнів у столиці князівства, повернувся тільки вночі, і як отримав звіт, одразу прибув до вас. Від свого імені та від імені міста прошу прийняти мою вдячність, княжичу. Ви билися разом зі своєю супутницею, зберігши безліч життів наших мисливців. Цей вчинок гідний вашої крові й показує, наскільки правдива народна чутка про вас.

Чоловік утретє схилив голову, і якби не його впевнений голос без краплі підлещування, я б подумав, що він намагається мене задобрити. Але він говорив переконливо, погляду жодного разу не відвів, отже, справді цінує мій внесок у порятунок жителів. Це не може мене не тішити — саме такі голови повинні керувати містами мого князівства.

— Мені старший мисливець Артіс розповів, що ви збираєтеся провести суд над колишнім командиром тисячі вашого легіону. І ще хотіли зібрати раду. Я вже дав розпорядження за обома наказами, і сьогодні до полудня рада мисливців збереться. Щодо суду — я не зовсім знаю, як ви плануєте його проводити та яку підготовку слід зробити місту. У нас є судді, які підтвердили свою компетенцію в столиці князівства. Але судити когось із вищих чинів легіону — це надто велика відповідальність, і я попросив би вас провести суд особисто.

Він не підлещується, а чітко озвучує свої побоювання, і я його розумію. По суті, їхнє місто знаходиться поруч із легіоном, який є частиною захисту, що дуже важливо для міста. А суд над одним із командирів тисячі, навіть за моїм наказом, може надто сильно вплинути на ставлення солдатів до жителів. Безумовно, ніхто не буде тероризувати самих містян, але якщо хтось у легіоні затаїть образу і під час Хвилі легіон невчасно отримає наказ на захист міста… То міста може й не стати в майбутньому. Нехай він розуміє, що я стою вище за це, але я буду тут не завжди, а небезпека від мертвих земель постійна. Але я теж думав про це. Суд, який я планував, не має сенсу — є свідки, є я. Усі бачили й чули, про що зі мною говорив Оріор та його погрози. Тому суду не буде, тим паче він аристократ; звичайні люди, навіть наділені правом судити, не можуть йти проти аристократів. Це надто велика небезпека для них, якої зараз немає потреби створювати. Подумавши ще раз, що хочу зробити, я почав говорити:

— Можеш не хвилюватися, суду не буде. Дай розпорядження: як тільки прибуде легіон, ми проведемо страту. Поміст і місце страти мають бути готові до того моменту. Щодо ради — ти зробив усе правильно, і сьогодні нам варто обговорити подальші плани захисту міста.

На моменті, коли я згадав про страту, люди завмерли — ніхто не думав, що до цього дійде. Усе-таки обдаровані сьомого рангу надто важливі для князівства та Імперії. Так вважалося раніше, зараз я зрозумів, що в них немає нічого особливого. А ось вірні люди та спокій у князівстві для мене важливі, тому колишній командир позбудеться голови. І, можливо, не він один, адже в моєму легіоні повинні бути віддані князівству люди, а не аристократи, які намагаються прибрати до рук більше влади.

Але, на честь усіх присутніх (окрім Мелісси, якій, здається, на мої слова було взагалі байдуже), вони досить швидко прийшли до тями, і градоначальник пішов виконувати моє доручення.