Глава 15

Табір жив своїм життям. Щойно я покинув шатер, у якому лежав старший мисливець міста, як відразу занурився в нову атмосферу. Люди розгорнули бурхливу діяльність — мабуть, напруга ще не відпустила, та й у нашому становищі навряд чи в когось вийде по-справжньому розслабитися. Ось і вирішили, вочевидь, усі зайнятися справою: готуванням їжі займалося одночасно людей п’ятеро. І за тією кількістю, що вони накуховарили, можна було нагодувати цілу армію, а не наш відносно невеликий загін. Але це добре — їжа має відволікти людей від поганих думок.

Виття, що пролунало над табором, повернуло мене в реальність. Розумні тварюки, на жаль, не дають забути про себе і тримають у напрузі. Не знаю, чи мають вони колективний розум, чи якась одна, більш давня тварюка, розвинена краще за інших, але стратегію вони обрали вдалу. Проте це спрацювало б, якби облога тривала довго — тоді всі були б виснажені морально й фізично. А поки ресурси обдарованих дозволяють тримати себе в постійній напрузі, значить, вони триматимуть нас довго. З одного боку, це погано й призведе до ослаблення частини мисливців, які не зможуть відпочити в такій обстановці. А з іншого — велика ймовірність, що ті, хто був поранений минулої ночі, зведуться на ноги. Тому затягування часу нашим ворогом буде для нас більшим плюсом, ніж мінусом, адже рани отримали переважно ті, хто пішов битися з Титаном та його почтом. А це сильніші обдаровані; їм головне відновити свій істок, і напруга від виття чудовиськ не надто цьому заважає.

Укріплення навколо табору стали ще більшими, тепер на них постійно перебували дозорні. Але робота над ними тривала: я теж піднявся й оглянув ліс за стіною. Дерева на пару десятків метрів повалили, щоб збільшити огляд. Потрібно, звісно, більше, але поки що відходити від табору занадто небезпечно. Якщо більше мисливців одужає, можна спробувати групою збільшити вільний простір. Під прикриттям інших, які стоятимуть на саморобній стіні навколо табору, мало б вийти. У разі несподіваної атаки вони зможуть швидко відступити під дальніми ударами дарів тих, хто стоятиме на стіні.

Це ще не все: навколо зведеної стіни вирішили вирити рів. Поки що глибина була невеликою, але якщо встигнемо, зробимо зо два метри завглибшки і метрів три завширшки. В ідеалі було б ще вкопати кілки — так завжди робили пастки на диких звірів, тут той самий принцип. Нехай у чудовиськ інтелект розвинений сильніше, ніж у звичайних тварин, але в метушні хтось та й напореться на вістря. Караул стояв по всьому периметру, і мисливці вдивлялися в сірий ліс, вишукуючи небезпеку. Поки що ми тільки чули звуки того, що ворог поруч. При світлі дня ще можна було побачити рух тіней серед дерев, але сказати точно, чи це тіні чудовиськ, які підкрадаються ближче, чи розгулялася фантазія — я не міг. Напруга витала над табором, але, на відміну від ночі, здавалося, настрій піднявся: залишилися переважно ті, хто був готовий ризикнути. Та й переживши таку ніч, будь-хто зможе змиритися з тим, що сталося, і взяти себе в руки. Тепер у нас є два шляхи: або перемогти й пережити напад чудовиськ, або померти. Хвилювання — це нормально, але якщо воно затьмарить твій розум, то шансів вижити в тебе зовсім не буде.

Довго віддаватися роздумам я дозволити собі не міг і після швидкого сніданку нарівні з усіма взявся за зміцнення табору. Мені намагалися натякнути, що не княжа це справа, але рятувати власне життя, як на мене — цілком моя справа. Та й від пари мозолів на руках не помру, тим паче мій дар блискавки дозволяв нагрівати землю і плавити її, роблячи схил із зовнішнього боку схожим на скло. По такому важко буде вибиратися, а нам зверху якраз буде зручніше бити чудовиськ, які не зможуть нас дістати. Проте навіть із моїм рангом дару доводилося витрачати багато енергії, тому, щоб не видихнутися й не залишитися без сил перед несподіваною атакою, мені доводилося робити часті перерви. Але це сильно підвищило нашу обороноздатність; володарі вогняного дару також приєдналися до моєї ініціативи, і справа пішла швидше.

Ми вирішили не залишати виходу в наших укріпленнях, адже обдаровані землі спокійно зможуть зробити прохід у будь-який момент. Та й ті три метри, на які тепер височіли стіни — це не та висота, з якої не зможе зістрибнути обдарований наших рангів. Щоправда, і не та висота, на яку не зможе заскочити сильний монстр, але для слабших це стане гарною перепоною. А сильніших ми зможемо прийняти в стрибку, коли вони будуть найбільш уразливими.

За роботою час минав швидше, і настав час обіду. Крім кількох дозорних, на обід вийшли всі. Навіть Артіс за допомогою іншого мисливця приєднався до імпровізованого бенкету. Про себе відзначив, що виглядати він став набагато краще, ніж уранці — так, обдаровані восьмого рангу вражаючі у своїй здатності відновлюватися. Що ж можуть ще сильніші обдаровані? Треба буде зробити замітку на майбутнє: не залишати таких ворогів у себе за спиною і обов'язково добивати.

Їжа виявилася напрочуд смачною. Оскільки готували не кухарі, а мисливці, можна було припустити, що вони, як солдати, просто зварять поживну юшку. Але чи то через надлишок продуктів, які могли швидко зіпсуватися, чи з іншої причини, та куховарство виявилося на висоті. У загальному казані — суп, у якому, за відчуттями, м'яса було більше, ніж крупи, а на закуску до нього — запечені на вугіллі шматки свинини. Якийсь пікантний соус для маринаду розбурхував шлунок і не давав зупинити процес насичення. По тому, як ми їли, здавалося, що це остання трапеза в нашому житті. Але я сподіваюся, що це не так. Подяка кухарям після їжі сипалася звідусіль, настрій у таборі піднявся. Мабуть, спільний обід і видимість того, що умовно всі здорові й ідуть на поправку, давали людям нові сили. Я теж видихнув із полегшенням: нехай ще не всі можуть битися, але якщо нам дадуть відпочити ще ніч, то завтра наш загін уже буде набагато боєздатнішим.