Глава 13

Мисливці заходили до табору під мовчазні погляди; відразу обережно вклали пораненого Артіса біля вогню й заходилися лікувати. Я передав одному з них залишки цілющих зілль та мазей, отримавши у відповідь мовчазний кивок.

Сам старший мисливець при світлі багаття виглядав ще жахливіше: замість руки — лише закривавлений рукав, решта тіла була схожа на суцільну відкриту рану, що складалася з глибоких рваних борозен. Ліва нога «красувалася» двома вирваними шматками м'яса, і навіть при такому слабкому освітленні можна було побачити кістку.

Багато хто відвернувся, не витримавши такої страшної картини, кілька людей побігли до краю табору, видаючи впізнавані звуки звільнення шлунків від їжі. Я дивився й розумів, наскільки складним видався бій. Мабуть, старший мисливець використав той самий принцип, що і я: найсильніший обдарований приймає удар, решта — підтримка. Ось тільки, на відміну від мого випадку, противник виявився сильнішим, набагато сильнішим. Зараз природний захист дару, який він підтримував під час нашої подорожі, спав, і я з подивом розглядав його силу. Він однозначно був обдарованим восьмого рангу, при цьому дуже вдало це приховував, що вважалося звичною справою серед обдарованих. Сам дар можна називати, а ось ранг, якого ти досяг — секрет для найближчих. Тільки слабкі обдаровані перших трьох рангів без контролю видно як на долоні тим, хто досяг вищого розвитку; в іншому ж дізнатися ранг можна лише в той момент, коли обдарований важко поранений. Як зараз: його організм не може приховати істинну силу, адже всі ресурси спрямовані на збереження життя. Будь-яка звичайна людина або слабкий обдарований уже б відправилися в інший світ, але старший мисливець тримався. А після застосування зілль та мазей його енергія почала відновлюватися, організм справлявся з ранами. Тільки як мінімум до завтра його чіпати не можна: різкі рухи або найменші ушкодження можуть знову призвести до критичного стану. Значить, табір ми будемо захищати без нього, а в тому, що його доведеться захищати, особисто в мене сумнівів не було. Вовче виття, але значно більш застрашливе, лунало в лісі, і воно ставало дедалі ближчим. Щоправда, якщо вони не перемогли, то як змогли втекти?

Шукаючи когось для розпитів, я відзначив ще один важливий момент: усі погляди були прикуті до старшого мисливця через його страшні рани, але інші мисливці, які пішли з ним, виглядали не набагато краще. Кожен брав участь у битві, і всі були вкриті ранами. Здебільшого це були подряпини від зубів та пазурів по всьому тілу. Але були й інші ушкодження — вони скоріше скидалися на опіки, тільки чорні, наче шкіра на цих місцях відмерла. Ті, хто мав такі рани, отримували мазь одразу після старшого мисливця, ті ж, хто мав сліди від пазурів — в останню чергу. Питань ставало дедалі більше, та нарешті я знайшов того, кого шукав.

Морсіс стояв трохи віддалік; він і ще пара мисливців, які на вигляд були найбільш цілими, щойно закінчили обхід табору. Мабуть, оцінювали ступінь захисту, який ми встигли створити, і з того, як хитав головою один із них, вона не викликала в них радості. Я попрямував до Морсіса — час дізнатися наші плани.

— Що сталося? — На мене подивилися відразу чотири пари очей, і якщо в Морсіса погляд був спокійним, то інші троє були явно незадоволені. — Ти нічого не плутаєш, малий? Ти впевнений, що можеш ставити питання таким тоном? — По моїх пальцях пробігла блискавка, це злило. Не те, що мені сказав мисливець — на слова було байдуже, — а те, що в його очах я, як один із тих, хто потрапив із ними в цю не найкращу ситуацію, навіть не маю права ставити питання. І все через вік? Умирати ми будемо разом, і тут немає різниці, кому скільки років. Але відповісти я не встиг. — Не говори з ним так. Він має право ставити питання, як і будь-хто тут присутній. Це полювання може стати останнім для всіх, і ми всі маємо право на вибір. — Морсіс говорив спокійно, перебивати його ніхто навіть не намагався, отже, він має вагу серед своїх. Можливо, нам вдасться домовитися. — Діс, усе погано. — Він подивився на мене своїм упевненим поглядом, але слова явно не виражали такої впевненості. — На нас напала зграя Ворфів — це колишні вовки, які мутували в тих істот, що ти бачив. Вони полюють зграєю, і зазвичай це Ватажок, його почет і ті, хто прибився до них і доїдає недоїдки після їхніх бенкетів. З ними ви й зустрілися тут, поки Артіс та решта билися з Ватажком та почтом. Але виявилося, що це зграя Титана, в ній мінімум два Ватажки. Одного нам вдалося відігнати, і він покликав на допомогу свого короля. Титан — це найсильніший в ієрархії чудовиськ одного виду в цих Мертвих землях. Зазвичай вони з'являються тільки перед Хвилею, коли виходять із Мертвих земель для нападу на нашу територію. Якщо вони тут — значить, скоро буде Хвиля, і нам треба попередити місто й княжий гарнізон.

Мисливець замовк, а я замислився. Фронц розповідав і про Хвилі, і про тварюк, яких називають Титанами. Якщо Ватажок — це просто голова зграї, найсильніший, хто захопив лідерство серед побратимів, то Титан — це чудовисько іншого рівня. Такими не народжуються — тільки стають. Чудовиська можуть розвиватися як обдаровані; залежно від виду вони будуть різними за силою від початку. Але якщо ти зустрінеш Титана, то ця істота щонайменше дорівнює обдарованому восьмого рангу (якщо спочатку він не був слабким чудовиськом). На знищення такого збирають загони обдарованих сьомих-восьмих рангів, і все одно такі полювання не обходяться без жертв. Тому місто треба захищати, жодна стіна не стримає таку істоту. Тільки мене в цій розповіді збентежило інше.

— Ти кажеш, що скоро Хвиля, але це всього дві зграї й Титан — замало для Хвилі. Наскільки я знаю, Титани збирають перед Хвилею набагато більше чудовиськ під своєю владою для нападу. — Я дивився на мисливця й бачив, як він вагається, наче знає правду, але боїться її вимовити. — Я не впевнений, Артіс краще дасть відповідь, він досвідченіший за мене. Але поводяться вони як загін розвідки перед Хвилею. Щоправда… — Він замовк, а до мене нарешті дійшло. — Щоправда, у розвідці ніколи не бувало когось рівня Титана, цього не може бути. Якщо він просто контролює ці землі перед Хвилею, то… — Тепер замовк я. — То очолювати Хвилю буде хтось ще сильніший. — Тепер замовкли ми обоє. Якщо це правда, то не те що Мирсот у небезпеці — така Хвиля знищить пів князівства. — У цих Мертвих землях не було нікого сильнішого за Титана, вони просто не можуть тут вирости до такої сили. — Наскільки я знав, такі тварюки є тільки на кордонах усіх Імперій, і вони ніколи не спускаються на людські землі. Тому три Імперії й існують у цих межах; якщо звідти піде Хвиля — ми не виживемо. — Є легенда, що близько тисячі років тому таке вже було. У Мертвих землях народилася істота наступної стадії розвитку після Титана. Тоді було знищено пів Імперії Модеріс, тільки об’єднавшись, обдаровані трьох Імперій змогли зупинити Хвилю. Я не знаю, наскільки це правда, але нам треба попередити про це князівство. — Морсіс замовк і дивився на мене. У його погляді зібрався такий коктейль емоцій, що виділити одну було складно. Але все-таки мені вдалося: він боявся і чекав, що я висмію його, скажу, що він усе вигадав і це казки. Тільки я й не думав так чинити — звик вірити в чужий досвід, а досвіду в місцевих має бути достатньо. Тільки його слова від того приємнішими не ставали: якщо це правда, на князівство чекає потрясіння, і готуватися треба вже зараз.