Глава 10

За всією відомою інформацією, ці чудовиська не водяться на краю Мертвих земель. За своєю суттю вони — ніби королі, які живуть ближче до центру й охороняють свої угіддя. Винятком може стати лише той час, коли з Мертвих земель іде хвиля монстрів. Це буває не частіше ніж раз або два на рік, і перед цим з'являються ознаки, за якими можна визначити наближення часу гону. Так називають період, коли чудовиська виходять із Мертвих земель; навіть в офіційній термінології додали визначення «гін». Щоправда, вся інформація, яка там є, зводиться до того, щоб триматися якомога далі від Мертвих земель, а якщо вам не пощастило й ви опинилися поруч — шукати найближчі укріплені місця, фортеці та міста, щоб перечекати за стінами.

Але зараз не було жодної інформації про можливий початок гону; у цей період перше полювання проводити не будуть — це смерть як для молодих, так і для досвідчених мисливців. Значить, є інша причина, чому моркусит опинився на краю лісу, але для нас це не важливо, адже розібратися з цим можна буде тільки якщо виживемо. Думки неслися в голові чвалом, а я вже встав на ноги й розгоняв джерело свого Дару на максимум. Увесь цей час я тримав силу під контролем, адже інші обдаровані мисливці могли виявити мій ранг, нехай і приблизно. Тоді, гадаю, виникло б більше запитань і довелося б назвати своє ім’я та статус, а далі — як поведуть себе жителі князівства — було великим питанням. Ось і приховував я свої сили, тепер же мені потрібно буде дуже постаратися, щоб пережити цю зустріч, і приховувати сили сенсу вже немає.

Поки я готувався до сутички, то відзначив зміну в обстановці навколо нас. Перше, що одразу впало в очі — живий, нехай і покалічений рудий. Хартік лежав біля коріння дерева, і весь його бік був залитий кров’ю. Поруч із ним стояв Морсіс, у руках він стискав сокиру, з якої капала темна й в’язка кров. Така кров була у тварин, яких я вбив раніше, і це означало, що наш супроводжуючий вступив у бій. Мабуть, його неучасть була показною, і при справжній небезпеці для життя молодих мисливців він прийшов на допомогу. Це радує, значить місцеві звичаї нехай і суворі, але не безглузді й не жорстокі до своїх же. Відзначивши про себе, що наш супроводжуючий теж розгойдує своє джерело й готується до битви, я зрозумів — він теж не думав зустріти тут таку сильну тварюку. Варто віддати йому належне: він навіть не намагався втекти, хоча в такій ситуації це було б дозволено, адже зі своїм шостим рівнем Дару Землі він майже приречений.

А от кого не було видно, так це нашого великого обдарованого бруду. Після того як він підставив рудого, мабуть, вирішив чкурнути якнайдалі. Якщо перетнуся з ним ще раз, то за правом народження спокійно позбавлю його голови. Хоча, якщо ми переживемо цю вилазку, гадаю, мисливці, які дізнаються про те, що сталося, самі його знайдуть. За те, що ти підставив товариша й утік, тебе одразу визнають покидьком і покарають, адже якщо залишити такий вчинок без реакції, такі випадки почастішають. До чого це може призвести, пояснювати не буду, і так зрозуміло.

Відступити в разі непередбачуваної ситуації, коли шанси на виживання мінімальні або відсутні взагалі — інша справа. Так, подивляться косо, може, скажуть, що слабак, і проклянуть матері, чиї діти були з тобою й не повернулися. Але помсти серед мисливців не буде, і можна продовжити жити далі. Проте Морсіс вирішив інакше: витягнув з-під удару рудого й готувався битися з ведмедем-переростком.

При його підтримці й моїй силі ми можемо впоратися. Нехай я не досвідчений у битвах із чудовиськами Мертвих земель, але якраз у нього досвід є. Значить, потрібно обговорити нашу стратегію й скоординувати дії. Так я думав, але у долі інші плани. Як завжди буває в такий момент, дехто вирішив стати героєм. Посмертно, звісно, але все ж таки.

— Дісе, відступай! Бери Хартіка й унось його, я затримаю моркусита. — Саме такий план придумав наш супроводжуючий. Насправді, можливо, в іншій ситуації він справді зміг би затримати чудовисько ціною свого життя й урятувати молодих мисливців. Поваги до нього в мене додалося, але зараз будемо діяти інакше. Щоправда, озвучити я це не встиг.

— Ні! Я теж буду битися, і гадаю, разом ми зможемо дати відсіч тварюці. Не збираюся після першого полювання прославитися боягузом! — Здивовано на того, хто говорив, повернулася не тільки моя голова й мисливця, а й ведмідь-переросток, мабуть, вирішив подивитися на психа, що хоче сам залізти йому в пащу. А говорив найтихіший у нашому загоні Хірст. Коренастий мовчун теж вирішив пограти в героя. І по тому, як навколо нього рухалася стихія, я з подивом відзначив п’ятий ранг Дару, при цьому дуже близький до прориву на шостий. Що в його віці означало винятковість серед виняткових. Він був не старший за мене, а мій прогрес стався через браслети, які відкрили мою приналежність до Лих. Без цього ранг у нас був би однаковим. Значить, мої думки про те, що тут я зможу зустріти когось цікавого, підтверджуються прямо на очах.

— Я теж так вважаю. Раз ми потрапили сюди разом, то й вибратися повинні разом, інакше нам не стати сильнішими. — Ось і останній із нашої групи з’явився з-за дерев. По тому, як навколо нього літали штирі з металу й за кількістю крові, що була по них розмазана, стало зрозуміло, куди поділися інші істоти, які влаштували на нас засідку. Четвертий ранг Дару, але керував і контролював він його понад усякі похвали, значить, скоро прорив на п’ятий. З урахуванням складності в освоєнні Дару Металу — переді мною черговий самородок із великим потенціалом. Або я чогось не знаю про цей світ, або удача вирішила повернутися до нас усіх не тим боком і звела разом, щоб ми опинилися в одній ямі. Але якщо виживемо, то обов’язково поговорю з ними про вступ до моєї почити — вони явно можуть досягти висот.