Глава 6

Минуло кілька годин, поки готували табір для ночівлі. Фронц відправив двох солдатів допомогти зібрати речі та привести сюди коней. З огляду на те, що ми виявили, нам не залишалося нічого іншого, як затриматися. Треба було вирішити, як діяти далі, а також привести людей до тями, щоб вони могли пересуватися самостійно. Без супроводу їх відпускати не можна, але й дозволити їм стати баластом у дорозі ми не могли.

Залишалося відкритим питання з Імператрицею — або, як вона сама себе назвала, баронесою Іліміс, представницею малого баронського роду в Імперії Модеріс. Ми з Фронцом ніяк не коментували її розповідь, просто розпитуючи про те, як вона тут опинилася. За її словами, вона поїхала шукати чоловіка, який відмовився від неї п’ять років тому через хворобу, внаслідок якої вона втратила пам’ять. Я знову скористався своїм Даром і відчув її брехню. Проте вона брехала не тоді, коли говорила про себе, а в момент, коли стверджувала, ніби її батькові, який весь цей час наглядав за нею, було відомо, куди вона попрямувала. І ще — ніби її відпустили саму шукати чоловіка. В іншому її слова були правдивими настільки, наскільки може бути правдивою брехня, яку їй втовкмачували стільки часу.

Дивовижно, як усе склалося, але в мене майже не лишилося сумнівів: це була зникла Імператриця. Нехай я бачив її лише на портретах і запам’ятав лише як щось далеке на фоні розмов при нашому дворі, але я чудово пам’ятав, якою засмученою та пригніченою ходила моя мати після її зникнення. І те, як вона показувала портрети, де вони були зображені вдвох ще в часи їхньої спільної молодості.

І тепер я знаходжу її посеред лісу в лігві розбійників. Вона каже, що вирушила на пошуки чоловіка з Імперії Модеріс. А у нас із цією Імперією явно починається конфлікт, і одним із їхніх прихованих козирів, гадаю, могла бути зникла Імператриця. Ось тільки як вони змогли її впустити й дати можливість самостійно втекти — залишалося загадкою.

До того ж вона подорожувала сама, що взагалі є чимось неможливим для аристократки в цьому світі. Хіба що вона втекла з дому через острах, що батько видасть її заміж за жирного сусіда, а не по любові. Або якщо є інша причина бігти, відмовившись від слуг і комфорту — наприклад, якщо тобі кажуть, що твій чоловік з іншої країни й відрікся від тебе, але ти відчуваєш брехню і в пошуках правди переховуєшся. Хоча це все лише мої здогадки, і зовнішність може бути збігом, як і провал у пам’яті п’ять років тому. Або ж це чергова хитра інтрига, яка має зруйнувати спокій у землях Імперії.

Загалом, питань було більше, ніж відповідей, і поки що я щиро не міг збагнути, що робити. Мені потрібно вирушати в Мертві землі — це навіть обговорювати безглуздо. Але якщо це Імператриця, про це слід доповісти в столицю й супроводити її. Тільки чи найкращий це варіант, якщо сам Імператор не міг знайти її п’ять років, при тому що багато прихильників тієї Імперії, звідки вона втекла, зараз оточують його трон? Як діятиме він, коли дізнається, де вона була весь цей час? Як почуватиметься принцеса, і чи не призведе це до прискорення подій, які так довго відкладали мій батько та Імператор?

Переді мною потріскувало багаття. Я крутив прутик, то підпалюючи його, то дивлячись, як він тліє в моїх руках, і думав: чому кожен мій крок приносить ще більше подій, і я не встигаю вирішувати проблеми з тією швидкістю, з якою вони накопичуються? Язики полум’я заспокоювали, ліс навколо жив своїм життям, даруючи те незвичайне відчуття спокою. Мені потрібно прийняти рішення, і я схилявся до того, що сили варто розділити. Тільки чи погодиться з цим мій генерал? Хоча, якщо я дам прямий наказ, він його виконає, — але ж я планував підняти не лише свій ранг Дару, а і його.

Почулися кроки, і біля мого вогнища побільшало людей. Мелісса підійшла й сіла навпроти, дивлячись мені в обличчя. Мій генерал сів поруч, так само як і я, втупившись у язики полум’я. Він теж усе розумів, але від цього усвідомлення правильного вибору йому не ставало легше.

— Дісаре, я не думала, що скажу це, але тут я згодна з твоїм генералом, — тихо промовила Мелісса. Я не знав, коли вони встигли обговорити це й скооперуватися за моєю спиною. — Він сильний за мірками ваших земель, і якщо він вирушить із нами, то зможе отримати вищий ранг набагато раніше. І тоді він зможе прикрити наші спини в битві з Карателями.

Значить, вона поділилася з ним інформацією про наших ворогів. Я теж вважав, що Фронц має право знати, але ці знання могли мати наслідки. Поки я частина Імперії, усе, що пов’язано з імператорською родиною, має значення. А якщо взяти масштаб світу, то інтриги навколо трону меркнуть. І мій генерал цілком міг вирішити, що питання з Імператрицею не таке вже й важливе.

— І давно ви стали спілкуватися й ділитися інформацією? — мій голос залишався спокійним, але я відчував роздратування.

— Наскільки я пам’ятаю, я не присягала тобі на вірність і можу сама приймати рішення, — відповіла Мелісса. — І навіть якщо я тебе слухатимусь, люди, які йдуть за тобою, мають право знати й самі вирішувати. Тим паче — мати свою волю й обговорювати з тобою те, що стосується всіх нас!

І знову я спіймав себе на думці, що вона права. Звідки це бажання, щоб усе вирішувалося тільки мною? Раніше такого не було, і це точно не той раціональний підхід, яким я керувався раніше. Вони самі вирішили йти за мною і ніколи не йшли проти. То чому я не хочу почути їхню думку й знайти компроміс? Тому що вирішив, ніби я «особливий»? Самому не смішно, Дісаре? Особливий — без сильних людей за спиною, який вирішив кинути виклик тим, хто править світом уже не одну сотню років? Тож замовкни й слухай!