Глава 4

День минув швидко. Зі мною намагався зв'язатися Страбор, але після нашої розмови з Фронцом у мене не було бажання щось обговорювати з главою міста. Та й часу виявилося катастрофічно мало: нехай такі терміни своєму генералу визначив я і за бажання ми могли затриматися на кілька днів, але мене це не влаштовувало з низки причин.

Перша причина — це запит на зустріч від глави міста. Якщо я залишуся надовше, то не зможу відмовляти йому, посилаючись на нездужання. А якщо ми поспілкуємося, то нам доведеться торкнутися як того, що сталося, так і моїх подальших планів. Зрозуміло, що ділитися з ним я не зобов'язаний, але навіть у звичайній розмові він дійде якихось своїх висновків. Досвідчений політик — а інший на його місці бути не може — точно читатиме між рядків. І своє ставлення, яке змінилося, приховувати в особистій розмові я не планував. А це — складнощі. Нехай він і вважає мене досить кмітливим юнаком, який має вагу та вплив у князівстві й за яким ідуть люди, але, як показало його ставлення, він вважає мене дитиною. Або тим, хто може проковтнути таку поведінку, яку він дозволив собі щодо моїх людей.

Нехай так і буде. Далі нас об’єднуватимуть лише ділові стосунки через моїх людей. Усе згідно з договором, який уклала Імперія. Щоправда, він, мабуть, сам не розуміє, що підписав. Я мав задоволення прочитати копію, яку мені приніс слуга за розпорядженням генерала. Тепер я знаю, що всі торговельні угоди йтимуть через моє князівство. І в разі нападу чи конфлікту саме мої солдати можуть допомогти в захисті вільного міста. Тільки там написано, що ми можемо допомогти — це має на увазі, що Імперія підтримає і не засудить моїх воїнів, які битимуться за місто. Ось тільки там немає рядка про те, що ми зобов'язані допомогти. Тобто я можу відправити своїх солдатів для допомоги, але можу й не відправити. Усе впиратиметься в ціну, ціну, яку призначаю я. І після того, як за нашу допомогу ніхто не заплатив першого разу, гадаю, ціна зросте багаторазово для вільного міста. І найважливіше та найприємніше: маючи досвід, я можу вимагати оплатити свою допомогу наперед. Був би я по-справжньому дріб'язковим, то після оплати міг би відправити невеликий загін для формальної допомоги й сказати, що всі умови виконані. Тільки це означатиме пожертвувати людьми, а таким я займатися не планую.

Тож, як підсумок, зустріч я відхилив. Цілком можливо, що після мого від’їзду Страбор зрозуміє й оплатить згідно з нашою домовленістю. Ось тільки осад залишиться, і ті стосунки, які ми могли побудувати, залишаться в минулому.

Друга причина — що швидше я вирушу, то швидше зможу розпочати відточування своєї нової сили та ставати сильнішим. Це важливо як для мене, так і для всіх, хто мене оточує. Час обмежений, і він витікає крізь пальці.

Третьою, не менш важливою причиною було те, що чим раніше я вирушу, тим менше людей дізнається про мій напрямок. Ніхто не подумає, що я вирушив на свій кордон із Мертвими землями після того, як півтора місяця лежав непритомним. Усі вирішать, що я захотів повернутися під захист кріпосних стін свого замку в столиці князівства. Це буде логічно: молодий княжич взяв участь у битві й напоровся на жорстоку реальність. У бою можна померти. Після цього найпростішим рішенням було б сховатися й повернути собі впевненість у своїх силах. Принаймні саме такі чутки пустять мої люди тут. Це пояснить мій швидкий від’їзд і те, що я певний час не з’являтимуся на публіці. Так, це, швидше за все, буде лише тимчасовий ефект, але правду на якийсь час вдасться приховати. Сподіваюся, це зіграє мені на руку і я отримаю невелику фору перед подіями, що почнуться в Імперії. Хоча думати одночасно і про Імперію, і про весь світ було складно — голова аж кипіла від усвідомлення, скільки питань скоро треба буде вирішувати. Але ми пройдемо це поступово, крок за кроком. Альтернатива — на якомусь із кроків я просто загину, і тоді все це перестане мати для мене значення. Значить, боремося, поки є можливість, і буде як буде.

Але всі ці роздуми були лише приємним доповненням протягом дня, як і самі збори в дорогу. Оскільки я вже проходив цей етап перед поїздкою до вільного міста, то часу було витрачено небагато. Різниця в тому, що походи в Мертві землі вимагають окремого спорядження, але його ми дістанемо в прикордонному місті. А решту речей я зібрав менше ніж за годину, тим паче цього разу мені не намагалися всунути зайвого.

І настав час найскладнішого — листа для княгині. Не знаю, скільки разів я відкладав перо й пергамент. То різко захотілося перекусити, то випити води, то піти розім'ятися. Важко дібрати слова, коли потрібно заспокоїти людину, яка щиро за тебе хвилюється. Тим паче якщо вона чекає на твоє повернення і знає про те, що ти був поранений. І сказати їй: «Пробач, мені потрібно вирушити в ще небезпечніші місця, поясню причину пізніше» — це буде як мінімум низько й нешанобливо. Тому я написав напівправду. Те, що дізнався про великий світ, про те, що є спосіб стати сильнішим і що це допоможе в майбутньому. Клятвено обіцяв берегти себе і, звісно, змовчав про небезпеку, пов'язану з моєю новою силою. Причиною була не недовіра до матері, а розуміння, що цю інформацію вона має почути особисто від мене.

Тільки пізно вночі я закінчив писати листи. Один — про те, чому мені це потрібно і як я сумую та хвилююся за неї. Другий був сухий і робочий: про справи в князівстві, якими я прошу зайнятися, та про своє бачення політики в Імперії. Прохання зайнятися роботою з вільним містом і натяк на те, що мені не подобається їхня спроба змінити умови співпраці після підписання договору. Це було б не так важливо, якби мої люди не пролили кров за це місто. Цю ношу я теж перекладаю на плечі княгині й зовсім не радий цьому. Щоправда, іншого виходу просто не бачу.