Розділ 6.1

Моє ім'я, вимовлене його голосом, зазвучало зовсім інакше. Я навіть не надавала ніколи значення тому, як воно звучить.

— Так, я вже вирішила. 

Доведеться забути про хлопчика, і про те, хто сидить поруч. Я не можу покинути місце, яке, можливо, безпосередньо пов'язане з переходом додому.

— Я хочу залишитися тут. Замкніть хоч у стійлі, але я не можу покинути територію Яремче. 

— Можеш, — спокійно наказав псих. 

Я задихнулася обуренням, а він ще й додав: — І покинеш! 

Він піднявся, і вже збирався щось сказати жінкам, як мене прорвало зі злості:

— Ну, знаєш! — навіть від себе не могла очікувати такого нервового зриву, але дні цілковитої прострації, страх і напруга знайшли прямий вихід саме зараз. — Я не є частиною челяді твого князівства. Я громадянка зовсім іншої держави! І ти не маєш жодного права командувати мною і обмежувати мою свободу! Тому…

Я різко набрала повітря в легені, але слідом здригнулася, помітивши, як дитина, що продовжувала сидіти на моїх руках, нахилила голову ще нижче і почала їсти, дивлячись тільки в тарілку. Ярик схлипнув, але не підняв обличчя.         

Він мовчить постійно, коли Всеслав підвищує голос. Не сміє й слова сказати при батьку так, немов боїться його. Це як треба було дитину залякати? Ну, блін! Щоб тебе!

— Ваша Високість? Ваше слово! Якщо ви хочете, щоб я поїхала, я не стану вам перечити!   

Чорт, я таки не можу відмовитися від цієї дитини. Наче… він мій син, а не психа напроти.      

Ярослав здригнувся, повернувся в подивився на мене своїми величезними і скривдженими очима.

— Але... Ви хочете додому, княжна. Я це знаю. Я точно так само хотів додому, і мені було страшно…

За цією сценою в німому шоці спостерігав воєвода, а коли зрозумів, що вона не для вух серпентарію, одразу ж махнув прислузі звертаючись до жінок:

— Збирайте всіх і готуйтеся до від'їзду, Ольго! Негайно! У нас не так багато часу. Йдіть!

— Так, Воєводо! — процідила крізь зуби Ольга і схопилася так, наче вжалена.          

Я простежила за тим, як увесь загін княжих панянок зник з поля зору, увійшовши в ліфт, і тільки потім схаменулася від різкого гарчання над головою: 

— Радолір! Відведи Ярослава в його покої, нехай готується до від'їзду!

— Так, мій Володарю! 

Він забрав з моїх колін дитину, а Ярик тільки похмуро подивився на батька.

Я ж, своєю чергою, піднялася і вже готувалася, що висловлю все, що думаю про психа, і зокрема про його методи виховання, але завмерла, дивлячись на Всеслава.  Він похмуро обвів поглядом галявину, де ми перебували, і вся прислуга зникла блискавично і за секунду.

— Я можу стерпіти все, заради дитини, жінко! — пророкотав він, а на моїй шкірі, здається, кожна волосинка піднялася від реального страху.

Саме таким він був того разу, коли псих схопив мене за грудки й обличчя. Усе тому що переді мною не був ідіот Радуцький. Переді мною стояла точно така сама скеля, як та, що була за спиною Всеслава. Боги, я ледь доходила головою до його ключиць. Він огортав своєю постаттю… все. І просто зараз глиба пішла прямо на мене, грубо схопивши за руку і потягнувши так, що я впала на кам’яні груди, а він продовжив басити прямо в моє обличчя: — Але якщо! Якщо ти ще хоч раз посмієш принизити мене і моє слово, я не те що в стійлі розпоряджуся тебе замкнути, я власноруч відшмагаю тебе тим самим батогом, про який ти так солодко і єхидно мені в очі словами плювала, дівка! Я можу зрозуміти, що ти здичавіла, бо законів наших не знаєш. Але здається Арись два дні не для того їх тобі в голову вкладала, щоб ти поводилася тут у такий спосіб! Ти хочеш додому? Тоді підкоряйся і роби те, що я тобі кажу! Беззаперечно! Одразу! І без заперечень, Станіславо! 

Прокляття… По шкірі рук побігла статика, а пальці затріщали сиротами, коли він нахилився і скоротив дистанцію між нашими обличчями. Мабуть я могла потонути просто зараз, бо його в глибоких чорних очах плескалася невимовно яскрава блакитна буря відблисків. І запах… Шкіра, сталь і трави. Чистий, без домішка, аромат тренованого тіла, мускусний і глибокий.

— Як кобила? — зашипіла йому в обличчя, бо страх трансформувався на вогняну лють, що спопеляла гортань. — Або як рабиня?! Мені додому час, Володарю! Там на мене чекає такий самий обов'язок, як і твій! Я не можу покинути місце, де з'явилася в цьому безглуздому! — я вдарила його в груди, а він навіть не поворухнувся, і дивився тільки на мої губи, як заворожений і смертоносний. — Дебільному! — вдарила ще раз. Щелепи психа заграли під шкірою. — І абсолютно ДИКОМУ СВІТІ! І якщо! — стишила голос, але не лють. — Якщо ти хоч ще раз посмієш відкрити рота в мій бік, як щойно, я тебе приріжу твоїм же бісовим тесаком на перев'язі, Князь! Така покірність тобі підходить?! Я тобі не твої ослиці з повним ротом слини! Я частина військової дружини свого світу! 

Мить. Один подих… Один довгий погляд на двох і… вибух за нашими різкими вдохами.

— Дика чортова дівка!  

Він схопився за мою потилицю і припідняв за волосся, як ляльку. Один удар серця… Один бісовий ковток його повітря відділяв нас. Я фізично замерзала, а моє тепло перетікало у Всеслава. 

Ти ідіотка, Стася! Він просто зараз може віддати наказ стратити тебе! Права була Арись, для цього світу демократія — хаос у головах. Ось і я дала жару! Мовчала б, може ціла б лишилася! 

— У Києві труп, з таким самим отруєнням, про яке ти говорила, жінко! І з'явився він там у точно такому ж колі, про яке ти так завзято випитувала в Арись! Тому ти поїдеш куди я скажу, і коли я скажу! Тепер я зобов'язаний зрозуміти, як на територію неприступної фортеці, посеред повноводної і глибокої річки потрапила чужа людина, вочевидь з твого світу!     

Прокляття… Прокляття!!

— Ти не міг сказати це раніше? 

Псих примружився, а його суворі брови зійшлися над переніссям, коли він знущаючись вискалився.