Розділ 5.3

***

Чим довше я перебувала в цьому місці, тим паршивіше ставало. Щойно змогла встати з ліжка, одразу ж обнишпорила свої хороми вздовж і впоперек у пошуках хоч найменшої деталі, яка допомогла б втекти. Я не могла й далі відсиджуватися в цьому місці, поки рідні, перелякані моїм зникненням, навіть не знали, де я.

Ба більше, не можна заплющити очі й на те, що почула від Вессарія. Лікар хоч і неохоче, але пояснив структуру і властивості скадонію. З усього сказаного чоловіком виходило, що це і є та гидота, якою були отруєні жертви в моєму світі.

— А значить, убивця або володіє мечем, зробленим у цьому світі, або й сам з цього князівства. 

Я примружилася, стоячи біля вікна і продовжуючи дивитися на те, як огинаючи скелі мчала бурхливим потоком річка. Вода змітала на шляху розталі замети з величезних темних і гострих скель, у щілинах яких пробивалася зелень рослин, а дерева зачинали квітнути. Якби не той факт, де перебувала, можливо й стала б насолоджуватися такою красою природи. Однак не в умовах, коли мене замкнув мужлан, а їжу приносив лікар Вессарій, дивлячись на мене ось уже п'ятий день, як на недоумкуватий екземпляр для досліджень.

Стала розтирати скроні, намагаючись зрозуміти, що робити далі. До сказу доводило все! Ця кімната проклята, як справжні покої британської королеви, бляха! Навіть ліжко, і те з балдахіном, ніби якби не було його, функції місця для сну змінилися б, і спати довелося б на стелі! І тиша навколо така, наче я одна в цьому світі!

Єдине тішило ці кілька днів. 

Маленький хлопчик. Яр незмінно щоранку приходив і вітався, запитуючи, як я почуваюся. Учора, наприклад, дитина принесла цілу жменю печива. Глянувши на столик, де воно так і залишилося лежати, зітхнула. Я не могла їсти нічого, постійно мерзла, хоча не сказати, що за вікном мела заметіль, а спала я в печері. Камін прогрівав приміщення добре, але моє тіло вперто тремтіло від холоду.

Треба знайти вихід! Потрібно зрозуміти, як потрапити назад додому, а шлях один —  дізнатися нарешті, куди я потрапила… — впевнено повернувшись до дверей, поправила вже нову сорочку, і обійшовши крісла, почала з усієї сили стукати. Била добре, так щоб мене почули точно. Проте з того боку стояла тиша, а голос, що пролунав знову начебто з нізвідки, змусив скривитись.

— Гостя! Ваші дії абсолютно безрезультатні й марні. Варта продовжить мовчки нести службу, а Його Величність вийшов з покоїв близько півгодини тому. Скоро прокинеться молодий княжич, і тоді ви зможете розвіяти свою нудьгу!

— Нудьгу? — озирнулася к пошуках клятої машини. — Послухай мене, непорозуміння безтілесне! Нудьга — це коли ти не знаєш, яку кіношку ввечері на сон прийдешній подивитися, а те, що відбувається зараз, називається викрадення і незаконне позбавлення волі! Простіше кажучи мене викрали й утримують проти волі! А це підпадає під чотири статті кримінального кодексу…

— Княжна! — я завмерла, коли змінився голос цієї штуковини. — Я спостерігаю за вами ось уже п'ятий день. Просто запитайте те, що вас цікавить, і я відповім, якщо це не стосуватиметься державної таємниці. Однак наказ Володаря — непорушне слово. Я не можу піти проти нього і просто відпустити вас, хоча ви й справді не несете загрози. 

Я заозиралася в намаганні зрозуміти, як це вона спостерігала за мною. Щойно підняла погляд — стеля розійшлася в боки, а з неї виїхала скляна матова конструкція. Вона розвернулася майже на всю поверхню, повиснувши під стелею. Я підскочила, коли на підлогу прямо переді мною вдарило світло. Воно закрутилося й переливалося всіма кольорами веселки, аж доки його іскри не перетворилися на жіночу постать без обличчя. Тільки з обрисами тіла та волосся, яке так само іскрилося золотом.

— Арись-полинь, княжна. Рада знайомству! — м'яко вимовила фігура. 

Красивішого створіння не бачила. Вона однозначно була голограмою дівчини, але настільки реалістичною, ніби переді мною не об'ємне зображення, а справжня людина.

— Як... таке можливо? — я обійшла Арись по колу.

— Нанотехнології, княжна. Мене створили двісті років тому, під час технологічного прориву, після створення першого ретранслятора високим мужем Ігорем Константиновським. Він уродженець Полоцького князівства.

— Полоцьк... Полоцьк…

Напружила мізки, пригадуючи все, що знала про період Руси України, однак на думку спадали тільки мізерні уривки зі "Слова о полку Ігоревім", і все.

— І ти... звичайно ж, не богиня?

— Богиня, — кивнула фігура, проте продовжила. — Я створена за образом і подобою однієї з язичницьких берегинь, княжна.

— І що ж, у вас тут усі язичники? А як же Князь Володимир і хрещення Руси?

Я стиснула губи і склала руки на грудях.

— Християнство — це візантійська гілка західної релігії? Так, князь Володимир хотів прищепити нам його, але на жаль, македонський цар не віддав свою доньку йому за дружину, а князь просто взяв вогнем і мечем Корсунь.          

Якщо існував князь Володимир, як і перстень Ярослава Мудрого, значить, у якийсь момент історія цього дикого світу пішла в зовсім інший бік… — я з жахом заплющила очі і зрозуміла, що перебуваю в місці, яке ніяк не вкладається в голові.

— І що ж? Ці князівства по всьому світу? Я бачила вертольоти, у вашого Вессарія цілком сучасний костюмчик, а ти... Ти більше схожа на кадр з фантастичного кіно.

— Ні, звісно. Наша імперія — єдина держава, в якій правлять князі. Їх дванадцять, і кожен з них перебуває на чолі свого народу. Разом вони утворюють велику князівську раду, на якій уже вирішуються більш глобальні питання. Решту держав очолюють королі, султанат, падишахи, імператори та хани.

Переді мною заіскрилася величезна куля, а потім розгорнулася, як справжня, але об'ємна карта. Точно така сама, як наша, з тими ж материками й океанами, проте названі вони були зовсім інакше, а держави ділили територію суші так само по-іншому.

Я доторкнулася до карти, а вона знову пішла іскрами, які відскочили від мене і згорнулися в картинку подалі.