Розділ 4.3

***

Не поспішаючи я розплющувала настільки обважнілі повіки, немов проспала рік, не інакше. Світло бігало перед очима, наче спалахи, і тільки коли почувся різкий звук праворуч, змогла нормально оговтатися й озирнутися, помітивши, як на широких величезних вікнах самі зійшлися оксамитові й важкі штори.

— Це був не сон... — з важкістю в горлі прохрипіла і схопилася за нього, коли гортань обпекло окропом.     

     Щойно моя долоня торкнулася шиї, погляд вловив три трубки, що відходили вбік від руки і, очевидно, переганяли кров.

Вигляд

подібного жаху просто перед очима змусив скам'яніти, а щойно я підхопилася, щоб вирвати трубки зі своїх вен, з кута в напівтемряві кімнати пролунав жіночий голос: 

— Якщо ви хочете померти одразу ж, як висмикнете катетери, то я навіть заважати вам не стану!     

     Плавно прибравши руку від трубок, спробувала сфокусувати погляд на жіночій фігурі, що стояла біля справжнього каміна. Струнка, одягнена у вишуканий костюм жінка, оглядала не менш чіпким поглядом карих очей у відповідь. Повільно впивалася ним у кожну частину мого тіла, поки на її обличчі грали відблиски від вогню у вогнищі.

— Хто ви? — запитала хрипким голосом, тільки зараз помітивши, в яких хоромах валялася в ліжку.

— Це запитання я маю ставити вам, враховуючи, що це ви потрапили на територію володінь княжої резиденції без документів, у багнюці і зі зниклим п'ять днів тому княжичем. Ви розумієте, що не в палатах маєте перебувати?

Я хмикнула і скривившись, піднялася в ліжку, розміри якого нагадували три моїх. Сіла зручніше, і відкинувши відчуття запаморочення, оглянула неймовірну річ, вдягнуту безсумнівно на моє голе тіло.

Чарівна сорочка для святкування Івана Купала. Ще вінок на голову, і ні дати, ні взяти — лісова німфа, бляха…         

— Якщо вже ви почали свій допит саме так, що ж... — я поправила розшиті рукави білосніжної сорочки, і продовжила, прочистивши горло. — Мене звуть Станіслава Ярова. Я старший лейтенант Русанівського районного управління поліції міста Києва, держави Україна, континенту Євразія, планети Земля. А от хто ви, щоб вести допит посадової особи при виконанні, я поки що не почула, шановна!

— Добре співаєте, відьма. От тільки де ваш ідентифікатор, який підтвердив би, що ви й справді частина військової дружини. Мій... Ось він! 

Жінка дістала щось з кишені, і розпливаючись в усмішці, натиснула на прилад. Щойно екран прозорої пластини спалахнув різнокольоровими іскрами, а на ньому з'явилися неонові зображення, з апарата кинувся широкий промінь. Він за секунду розсіявся і розширився так, що перетворився на голограму, як з фантастичних фільмів. Іскриста фігура цієї ж жіночки в формі з накидкою, закріпленою круглим погоном на плечі, поверталася навколо своєї осі.     

    Я стиснула простирадло в кулак і завмерла.

— Ви… — махнула в голограму рукою і заплющила очі, кривлячись. — Вимкніть цю гидоту, заради бога. Інакше я подумаю, що це і справді відбувається.

— А ви не вірите в те, що перед вами? - жінка підняла брову і стала рухатися в бік ліжка.

— А повинна? — подивилася на неї, як тільки зник кошмар, який змушував дихати через раз. 

— Ви добре граєте роль божевільної. Занадто добре. Навіть заразили себе інфекцією, щоб підвищити температуру тіла і спробувати провести Володаря навколо пальця, як княжича! Що ви наговорили дитині такого, що вона тепер розповідає всій свиті резиденції про казкову країну, де люди теплі, але злі?!     

     Тільки згадавши про хлопчика, я підібралася і наплювавши на маячню зарозумілої дурепи, запитала:

— З Ярославом усе добре? Він не постраждав? — вдивилася в обличчя жінки, яка після запитання скам'яніла так, ніби я її облаяла.

— Вас повісять, дівко, або обезголовлять, якщо ви продовжите вимовляти ім'я спадкоємця престолу Великого князівства вголос подібно до того, як на дворі кличуть смердів! Це не хлопчик, це княжич!

Жіночка виявилася не такою вже й старою. Зблизька їй було стільки ж скільки й мені. Вона плювалася отрутою прямо в обличчя. Чеканила кожне слово, єхидно і холодно посміхаючись так, ніби мені вже відтяли голову, а вона регоче над моїми останками.

— Я поставила запитання! — такого тону в моєму виконанні вона, мабуть, теж не очікувала, бо завмерла. — Запитання про самопочуття дитини, якій чотири роки, і яка спершу потрапила під удар блискавки, а потім ледве не потонула в болоті посеред гір! Для вас це княжич, а для мене — маленький хлопчик, якого знайшли так само, як і мене! От тільки... — я стиснула щелепу і нарешті визнала це.  — От тільки очевидно це було в моїй реальності, а не у вашому цьому дикому... князівстві! — скривилася з огидою й оглянула жінку з ніг і до голови.  

— Ти справді думаєш... — вона нахилилася наді мною і різко схопила за воріт сорочки. Почувся тріск тканини, і та пішла по швах біля коміра під горлом, — що я повірю в байки про інші світи? Ти справді божевільна тварюка, заслана до нас монголами спеціально! Тільки вони знали, що дитина сирота і росла без матері! Тому ти і з'явилася, тварюко! Грати на почуттях хлопчика, щоб дістатися до ложа батька! Так? Такий план у твого господаря, маленька заслана погань?     

     Вона скручувала тканину сорочки в кулаці, а я мовчала і дедалі більше мружилася, дивлячись прямо в очі божевільній солдафонці, яка продовжувала демонструвати своє право на те саме ложе.           — Твій князь, — я схопила її кулак на своїх грудях, і продовжила, долаючи слабкість і ломоту в тілі, — хапав мене так само, дорогенька! Тож... — я відкинула її руку і прошепотіла з усмішкою прямо в обличчя, — ти мене нічим не вразила. А вже якщо... —  провела поглядом красивою фігурою, вдихаючи нудотний запах парфумів, — тобі так хочеться потрапити в його ліжко, то не я причина, що ти ще не там. Очевидно, вся проблема в тобі.

— Нарешті, рот розкрила, мерзота... —  зашипіла схиблена. 

Я не витримала і, схопивши її за плече, відштовхнула від себе, та так, що трубки натягнулися, а за спиною щось почало пищати. Голова пішла обертом, змусивши прикласти долоню до скроні й заплющити очі.