Розділ 3.3

— Я в морг! 

Данило схопив пальто і кивнув Яковецькому. Чоловіки вийшли, залишивши нас з Ігорем наодинці. Радуцький раптово зло прошипів:

— Ти спиш з цим піжоном? Так?

— Що, вибач?  Радуцький, ти взагалі з глузду з'їхав? Ми про справу говоримо!

Ігор рушив у мій бік зі словами:

— Так добре співаєте в унісон, Ярова. Що? Захотілося стати частиною легендарної сімейки паничів? Так?

— Радуцький, у тебе тиск підскочив? — холодно і крізь зуби прошипіла.

Ігор схопив мене за зап'ястя і зло відповів:

— Я три роки за тобою бігаю, Стася, а все що отримую — приниження перед цим придурком! Ти мені всю душу витрусила своїм лайном! Я і сюди поперся тільки за тобою!

— Та що ти! — я вирвала зап'ястя. — Ігоре, я тобі неодноразово говорила, що в нас не може бути нічого спільного! Ще в академії, здається, прямо все пояснила!

— Мабуть, погано пояснювала! — прозвучало за спиною. Данило стояв у дверях і нищив поглядом Радуцького. — Вибачте, забув свій телефон!

Очима кричала йому стояти, але Вухастик пішов просто на Ігоря. Я навіть не встигла нічого сказати, як Данило схопив Радуцького за грудки і гаркнув просто в обличчя:

— Ще раз побачу, або вона мені скаже, що ти розпускаєш руки, Радуцький, я тобі розтин без наркозу проведу! Зрозумів?!

Я схопила Данила за плече і потягнула, розуміючи, що Ігор перейшов межі.

А все тому що ніхто, і навіть я, не розумів, що між нами з Данилом. 

— Ну, тепер ясно, що вам пряма дорога до РАЦСу, голубки! — Ігор не зупинявся. — Я в готель! Зроблю вам бронь. Мабуть, виберу люкс для молодят. Він відштовхнув Данила, і закінчив: — А за сьогоднішнє приниження перед начальством, ти мені ще заплатиш, панич!

— Радуцький, їхав би ти додому? Поки цілий. 

— Данило! — зупинила врешті, але Данило схопив мене під лікоть і вивів за собою, першою. 

 — Слухай уважно, мавко!

Данило провів поглядом Ігоря, який теж не став затримуватися, швидким кроком пішовши в бік сходів. 

— Подібне не для вух цього ідіота. Його приставили до нас не просто так. Твій шеф прямо натякнув, що прокуратура вирішила обіграти службу безпеки в цій справі, щоб набити собі рейтинги і картинку в телевізорі. Тому я впевнений, що Ігорьок тут тільки заради свого батька і його погонів.

Вухастик  дивився мені за спину, стежачи за коридором так, наче нас могли чути всі.

— Капітан сказав, що не може і рота розкрити при Ігорі, а значить слухай уважно. Ми з ним домовилися, що опитаємо місцевих самі. А ви з цим ідіотом поїдете на до печер. Тому прошу тебе, постарайся зробити так, щоб він, як дебіл, ні чорта не розумів, а сама уважно запам'ятовуй, що говорить хлопчик.          

Це що виходило? Замість того, щоб шукати вбивць, вони війну відомств влаштували?

— Ця дитина не така проста, і за тим, що вона говорить, ховається багато чого. Балісти знайшли на місці не кулі, мавко. Група прочесала частину масиву, і знайшла обвуглену до кісток і попелу тварину. Коня. Він лежав у випаленому колі, чимось дико схожому на давньо слов'янську пентаграму грозового знака Перуна.

— Що?

Насупившись, проаналізувала сказане. Виходить, це якийсь окультизм. 

— Дивись! — Данило щось набрав на стільниковому і швидко кивнув на мій, вочевидь відправивши все в наш чат. — Я вивчав це всю минулу ніч. Коли ми сюди їхали, капітан розповів мені подробиці в тамбурі поїзда, і я став шукати, про що йдеться. Вони не довіряють нікому, тому про це знає тільки СОГ, яка виїжджала на місце, ми з тобою, і твій шеф. Навіть Саша не бачив цього. 

— Данилко! 

Біля сходів з'явився капітан і, кивнувши мені, став буравити спину Вуханя.           

— Прочитай! А коли я повернуся в готель, поговоримо! Прочитай, і ти зрозумієш, про що я. Там і звіт про аналіз металу кинджала, Станіслава. 

Я зазирнула у так знайомі вічі, шукаючи в них підвох. Та він вірив. Данило дійсно вірив у те, що говорив, тому і прошепотів наостанок: 

— Не роби нічого сама. Тільки слухай малого. Дочекайся мене!

Він розвернувся і на ходу застібаючи пальто, пішов швидким кроком до капітана. Чоловік знову кинув на мене поглядом, але вже зовсім інакше. Так дивляться, коли в людей з'являється спільна таємниця.

Я не могла повірити в те, що чула, а потім і прочитала у звітах, скинутих Вухастиком. Сидячи перед вікном у номері і попиваючи каву, я розглядала малюнок шестикутного хреста в колі. Саме він і був так дико схожий на те, що сфотографували оперативники на місці.     

     У точно такому ж колі, лінії якого були випалені на ледь позеленілій траві, в самому центрі, лежали останки і справді тварини, що дуже нагадувала коня. Це місце знаходилося на одному з пагорбів, де пасмом стояли величезні камені, які виросли прямо з землі.

— Якщо це і справді кінь, то подібне могло статися тільки через удар блискавкою. Або тварину просто спалили... — я збільшила зображення.  — Якщо повірити в удар блискавкою, то тоді… — згадала слова малечі. — Хлопчик правду каже, чи що? 

Я перейшла в наступний документ і завмерла, бо структура і сплав металу кинджала малюка виявилися точнісінько такими ж, як і в знаряддя вбивства Білецького та Остриці. 

— Бляха... — я навіть за підлокітник крісла схопилася, коли прочитала результати експертизи зброї дитини. — Та цей ножик коштує стільки ж, скільки будиночок у Конча-Заспі, — продовжила шоковано гортати опис каміння, яким інкрустовано платинові піхви.

Однак саме лезо клинка виявилося тим самим "криптонітом", про який ми нічого не знали, і який спричиняв отруєння тканин, навіть у трупів. Прочитавши все до кінця, і постійно згадуючи хлопчика, я переверталася в ліжку всю ніч, поки не зрозуміла, що і не спала зовсім.

Піднялася, помилася й одяглася на автоматі, продовжуючи колупати мозок тим, наскільки дико і правдоподібно сходиться те, що сказав хлопчик, з тим, що я бачила на знімку, який скинув Вухастик.

Сумнівів не залишилося. Єдиний вихід — побачити все на власні очі, але вже з хлопчиком, який, нарешті, проллє світло хоч трішечки на те, як опинився в горах сам.