Розділ 2.3

Уже входячи в двері відділку, скинула з себе дивне відчуття після спілкування з Арваєм. Він мені не подобався, як і його дружок. А останнє змушувало переживати про подругу ще більше. 

— Вона не маленька, зрештою! — пробурмотіла і потягнула за ручку дверей свого кабінету, одразу потрапивши під приціл трьох пар поглядів.     

     За столом сидів Сашко, а поруч стояв Олексій Богданович із нашим "гостем зверху". 

— Доброї ночі! — привітавшись, дістала документи і показала чоловікові, на що він кивнув і одразу ж відповів:

— Дуже приємно, Станіславо. Я старший капітан Олег Яковецький з Івано-Франківського управління служби безпеки.

Я насупилася і подивилася на шефа, який тільки опустив погляд, а потім прочистив горло і кивнув до Саші.

— Варнаво, покажи їй!

Сашко запустив запис. Я ж встала над ним і вдивилася в зображення оперативної зйомки допиту маленького хлопчика. Поруч з хлопчиськом років п'яти, а може й менше, вочевидь, перебували психолог і соцпрацівник. Малюк стояв біля стіни і дивився на всіх так, немов вони йому бажають смерті. На настільки ніжному дитячому обличчі застигла кам'яна маска відчуженості, а погляд був схожий на очі загнаного в клітку вовченяти. Красиві, майже прозорі очі сірого кольору з незвичним азійським розрізом дивилися з-під лоба і похмуро. Однак малюк стояв з настільки рівною поставою, немов дорослий хлопець. Дуже незвичний одяг із чорного оксамиту, розшитий в'яззю вишивки зі сріблястої нитки, змусив насупитися. 

Однак шок настав, коли хлопчик заговорив:

— Мій батько — великий князь Київський Всеслав Рюрикович! Він усіх вас стратить тільки за те, що ви посміли доторкнутися до мене! — дзвінкий дитячий голос звучав як дисонанс його словам.     

Хлопчик явно розвинений не по роках, а те, що він говорив, узагалі було схоже на якусь вигадку або дитячі фантазії.

— Хто цей хлопчик? І навіщо ви нам це привезли? 

Колега з Франківська відвернув воріт парки і дістав поліетиленовий чорний пакет, розкрив його і поклав на стіл короткий кинджал схожий на кортик. Зброя перебувала в срібних піхвах, інкрустованих червоним і синім камінням.

— Цей хлопчик був знайдений у Карпатах, на території гірського масиву Яремче просто біля каменів Довбуша. Він блукав у лісі три доби, поки на нього не натрапили альпіністи на туристичній стежці.

Я підвела брови і подивилася на екран, де малюк продовжував холодним тоном відганяти від себе всіх, хто намагався йому допомогти. — У дитини загальне виснаження і зневоднення, однак це не завадило йому поранити двох людей з групи альпіністів. Хлопчик, якому трохи більше чотирьох років, штрикнув ось цим... — чоловік вказав на кинджал, — двох дорослих мужиків, які намагалися йому допомогти. Однак це ще не все. 

Чоловік кивнув Саші, і він перемкнув запис на іншу оперативну зйомку. На екрані з'явилася гірська місцевість, де поруч зі скелями, прямо біля входу в широкі тріщини в породі лежало два тіла в чорному одязі. Однак щойно оперативник почав знімати крупним планом загиблих, я сама вдарила по пробілу на клавіатурі й нахилилась до екрана.           

— Наче громовицями хлопців порубало… — пробасив чоловік, а я різко перевела погляд на кинджал, а потім на шефа: 

— Телефонуйте нашому судмеду Данилу Вершигорі. Він має це бачити.

На жертвах були точнісінько такі ж чорні жили, як і на наших вбитих.

— Вже, — кивнув начальник, а спецслужбівець наказав:

— Збирайте речі, старший лейтенанте! У нас вранці поїзд. Вершигора вже в курсі справи, як і ваш новий напарник у справі Ігор Радуцький. Наше управління створило оперативну групу з розслідування цієї справи.          

Радуцький… І тут цей дебіл недалекий... Я ледве стрималася, щоб не скривитися, і тільки кивнула, дивлячись на екран.     

Саша знову запустив відео допиту хлопчика, який здивував настільки, що мимоволі порівняла його зі своїм молодшим братом Данею. Він у шість років виглядав меншим, ніж цей малюк. Однак справа була не в зовнішності, а в погляді й тому, як дитина абсолютно диким чином поводилася, як дорослий чоловік.          

Звідки ж ти взялося в лісі, диво? Здригнулася, коли малюк подивився гострим поглядом прямо в об'єктив камери. Сірі, настільки ясні очі, прошили через екран поглядом так, що на якусь мить я завмерла, оглядаючи дитячі та зовсім крихітні риси обличчя, які обрамляли густі й темні пасма волосся.