Розділ 2.1

Після останньої розмови ми з Данилом не бачилися кілька днів. Попри те, що його маєток був на тій же вулиці, що й мій, він не заходив більше, не дзвонив, а я вагалася. Телефонувати першою не хотілося. Я надто виснажена його вимогами останнім часом. Тому виходячи з салону навпроти його судмедцентру на хвилину сповільнилася. Має бути причина чому він так поводився?

Проходячи коридорами засинала на ходу, та краще б не пила кави. Данило безпомилково помітив мій стан, щойно заходжу в експерину. 

— Ти знову пила каву? 

Він сканував мене чіпким поглядом, похитавши головою і приспустивши медичну пов'язку.         

 — А ти й далі тягаєш цей жах?

Скривилася глянувши на пов'язку, на якій красувався череп. Данило тільки засміявся і запросив жестом до столу.           

— Чорний гумор рятує мою нервову систему. 

Данило підняв біле простирадло, відкриваючи вид на обличчя нещасної дівчини. Тільки глянувши на її риси, я немов опустилася під воду, а навколо зімкнувся вакуум. Перед очима постала вбита на дорозі косуля.          

— Мавко, з тобою точно все в порядку?

Підводячи погляд знічено шукала його очей. Його голос знову став моїм… нашим.  Данило схвильовано обійшов стіл і приклав долоню до мого чола, а іншою рукою схопив за зап'ястя.           

— Ти холодна, як лід. Ти давно відпочивала? Що сталося?     

Його дотики завжди були магнітом. Вони вганяли в гарячий ступор. 

— Щось мені й справді недобре, - прошепотіла і раптом усі почуття ніби спали разом.

— Вдома точно все гаразд?

Вухастик відпустив мене, а я тільки кивнула і поклала вже сама руку на чоло, важко і шумно видихнувши.           — Так. Все гаразд.

— А тезка мій як? Я обіцяв зводити його до зоопарку, але сама бачиш, — Данило кивнув на стіл, — твій шеф уподобав мій цех так, що тільки до мене всіх і везуть. 

Наші погляди впали на тіло дівчини.          

— Даник у нормі, — усміхнулася. — Ти знаєш, що малий не буде дутися. Не той характер.           

— Це так, - Данило нахмурився і знову хрипко зашепотів: — Ви з ним як дві краплі води, — наші погляди зустрілися. — Точно готова про справу говорити? Чи краще прогуляємося? Мені не подобається твій стан, мавко. Дуже. Я казав, що ця справа не для тебе.

— Данило… 

— Я хвилююся за тебе. Не можу контролювати це. Вибач. Я надто тисну. Знаю. Але й ти зрозумій мене, Станіслава. Ти небайдужа мені. 

Невже так важко сказати, що кохає? — не дивилася на нього більше, бо це найбільше і краяло серце. Він приховував власні почуття. Так був ніжним, але завжди тримав дистанцію. Хіба такими мають бути справжні стосунки? 

— Це все косуля... — зізналася і приховала гіркоту з голосу. 

— Яка косуля?

Данило зненацька насторожився.

— Тиждень тому, якраз того дня, коли ми виявили жертву, я збила на дику косулю. Патруль перевірив усі зоопарки в місті, включно з заповідними зонами, проте всі тварини на місці, та й взагалі незрозуміло звідки вона на дорозі посеред міста взялася.

Данило склав руки на грудях і знову пройшовся по мені поглядом. 

— У нас в Карпатах є приказка: "Нехай на тому си стане...", мавко. Що означає, якщо сталося подібне нещастя, воно зупинило щось набагато гірше за це. Тому...           

— Треба відпустити того, хто помер, забравши твої нещастя… — прошепотіла й кивнула. — Жорстоке прислів'я. 

— Проте воно допомагає відпустити й пробачити насамперед собі свої ж вчинки. Ти не вбивця, Станіславо. Тварина сама вискочила на дорогу.        

— Але це могла бути людина. Заперечила, а тілом прокотився гарячий жар, як від лихоманки.           

— Могла, — кивнув Вухастик. — Тож скажи спасибі богам. 

 — З яких пір ти став таким побожним?

Данило абсолютно серйозно відповів:

— З недавніх. А саме, коли провів аналізи і розтин цієї жертви, Станіслава.

Данило простягнув мені рукавички, а одягнувши свої, розкрив підставку для медичних інструментів. Узяв пінцет і просто на моїх очах, абсолютно спокійно відтягнув шкіру біля борозни рани. Натягнув її, а іншим пінцетом потягнув прямо з рани жилу чорного кольору. Вона була схожа на хробака, якого він тягнув назовні. Скривившись, продовжила пильно дивитися на те, що Данило дістав фактично з тіла жертви.          

— Що це? Тільки не кажи, що в неї вени почорніли? — придивилася й акуратно потягнула за кінчик жили.          

— Які вени можна ось так дістати, як хробака з рани? Мавко... Це саме те, на що в тілі, а точніше в підшкірній клітковині перетворилися…

— А можна так, щоб зрозуміла тупиця, яка з біології в школі трояк заробила?! — пожартувала, на що Вухастик похитав головою і відповів: 

— Ось ця чортівня — те, на що перетворилися клітини і тканини в організмі цієї дівчини, після зараження, спричиненого пораненням. Якщо описати це у висновку, то мене сміливо виженуть з роботи, а наступного дня відберуть і ліцензію, і обидва дипломи разом, мавко. Бо такого металу, який викликав би подібне, на нашій блакитній кульці немає. Або пан Менделєєв не всю таблицю розглянув у своєму сні. Метал навіть не радіоактивний! Та нехай і був би…  Якби "R"-радикали потрапили в тіло, вони б спровокували розпад тканин за сценарієм променевої хвороби, або справді нові утворення. Але це не рак. Хоча я встиг перевірити і подібне.

Я кілька разів потягнула за жилку знову й нахилилася до неї ближче, розуміючи, що в нас два трупи, однак один помер від того, що його закололи, а другий ще й зараження отримав.           

— Це погано, Даниле, — я скосила погляд до нього. — Дуже погано, бо тоді це дві різні справи.

— Ні, — він похитав головою і ми випросталися. Данило кинув обидва пінцети на окрему тацю. — У тілі Білецького я виявив частинки тієї ж... — він повів головою, підбираючи слова, — речовини. А значить тут тільки один варіант. Або вона реагує на гормони і різницю в статях, або на групу чи резус фактор крові. Може ще давати реакцію на захворювання або патології, проте обидві жертви абсолютно здорові, і патологій під час розтину я не виявив.