Розділ 1.3

Я ривком відтягнула верхній одяг дівчини, допомагаючи криміналістам перевернути тіло жертви. Від рани вниз по грудях над декольте відходили чорні, майже непомітні лінії, схожі на синюшні вени, що проступили сіткою.

— Це щось новеньке! — стягнувши рукавичку, схопилася за кишеню і дістала свій стільниковий, набираючи Данила.          

— Так, мавко! Що сталося? Заїхати до тебе по дорозі додому? Щось треба мамі? 

— Данило, я зараз тобі вишлю фото, а ти мені скажи, що це може бути?!

Я швидко зробила кілька знімків тіла жертви відправивши Вухастику.

— Де ви?! — він незвично різко поставив запитання. 

— Біля пішохідного мосту. Станція “Лівобережна”. 

— Зрозумів! Нічого не чіпайте, поки я не приїду. І до тіла не торкайтеся, це може бути небезпечно. 

Я подивилася на свої рукавички.

— Пізно!

— Скільки разів казав тобі не чіпати те, що не можеш логічно пояснити! 

Данило кинув слухавку, а я пильно глянула на жертву. Ігор теж стояв поруч і невідривно дивився на чорні вени, які відходили від рани.          

— Уперше бачу таке. Багато чого бачив, але щоб убивали мечем? Сокира, ніж, стілець, табурет, попільничка на худий кінець, або взагалі мотузка. Але це... Який псих розгулює по Києву з такою хернею? Це ж не сховати за пазухою?         

— Вочевидь ні, якщо довжина клинка понад сорок сантиметрів, а ширина леза близько п'яти, — я склала руки на грудях. — Особу встановили?          

— Ще ні. Хлопці якраз поїхали у відділ, щоб пробити пальчики, або хоча б ДНК. Але я впевнений, що родичі самі почнуть шукати.          

 — У чому зв'язок? — наші погляди зустрілися. — Хлопець, якому двадцять. Студент. Не притягувався. Не замкнутий і товариський. Спортсмен і абсолютно здорова людина. Один з найкращих на своєму потоці. Навіщо вбивати його в такий звірячий спосіб, а тепер проробити те саме з дівчиною, якій на вигляд стільки ж?          

— Не знаю, Станіслава. Треба шукати між ними зв'язок. Будь-який і найменший. Це не випадкові жертви. Чувак не буде тягати з собою меч, сподіваючись просто пришити першого зустрічного.

Я була згодна з Ігорем. Таку зброю не сховати, а якщо й спробувати замаскувати... То, це знову ж таки занадто незручно і не раціонально. А холоднокровний вбивця майже завжди мислить логічно і раціонально. Якщо не псих, або не перебуває у стані афекту. 

Поки ми оглядали місце в надії знайти ще якісь деталі, поруч із моєю машиною зупинився хам Данила. Він вийшов і одразу вдягнув рукавички, які дістав зі шкіряного рюкзака. Данило розстебнув довге червоне пальто і, повністю ігноруючи всіх, присів поруч з тілом жертви.

Навіть не глянув на мене. Не подивився, не привітався, а проігнорував. Я прикупила губу і відвернулася. Він все ще злився, що не кидаю цієї справи, що знову приїхала на місце злочину, коли він просив відмовитися.           

— Вік приблизно двадцять років, — рівно і швидко почав Данило, оглядаючи ротову порожнину і зуби дівчини. — Смерть настала...       

— Вже чотирнадцять годин і тридцять хвилин тому, — одна з криміналістів встала над Данило і, знявши маску, посміхнулася. — Аліна Давидова.           

— Данило Вершигора. Дуже приємно, колего. 

Скривилася. Так завжди. Щойно Данило потрапляв у поле зору жінок, ті наче з глузду їхали, і клеїдися до нього навіть у таких ситуаціях. 

Тим часом Данило підняв погляд до мене. Теплий, та все ще роздратований. 

— Це зараження. Я не можу сказати чим саме, але подібне може бути спричинене тільки інфекцією тканин, яка сталася внаслідок поранення. А значить метал, з якого зроблено знаряддя вбивства, має специфічні властивості.           

— І це чудово, — я видихнула з полегшенням. — Ми можемо з'ясувати з чого зроблено сплав?       

— Можемо, але на це піде не менше тижня. Мені потрібно провести розтин, узяти зразки тканин і крові, а також речовини, що виділилася внаслідок окислення металу кров'ю жертви, — пробасив Данило і зняв рукавички. — Везіть до мене в цех. Я попереджу, щоб дамі виділили холодильне місце в нашому готелі.

Ігор усміхнувся Данилі і звичайно не стримався. Оглянувши його зовнішній вигляд, Ігор відсипав сарказму.         

— Ти завжди у свій морг, як на свято чи хрестини ходиш? 

Данило проігнорував його і звернувся до мене: 

— Будь обережна, мавко. 

Сухо і холодно кивнувши всім, Данило більш не сказав нічого. Він сів в машину і швидко рушив з місця. 

— Що з ним не так? 

Я б теж хотіла знати, чому він поводився так. З самого початку, щойно отримала цю справу, а Данилові потрапив до рук труп першої жертви — він став холодним, замкненим, і постійно зайнятим. 

— Ти чув, — провела машину поглядом і подивилася на Ігоря. — Вези в морг до Данила, а справу я забираю. 

— Е ні, красуне. Ми забираємо! І це не обговорюється! Ця дівчинка на моїй території приземлилася, тож... Тобі від мене не відкрутитися, Станіслава.   

Як же він дратував.       

 — Тоді надішлеш результати з пошуку особистих даних жертви, Ігоре. Це жертва! Жива людина, яку холоднокровно зарізали! 

Він завмер, а я більше не хотіла витрачати час на спілкування з ідіотом. Нічого в ньому не змінилося з часів служби. Як був недалеким напівдурком, так і залишився. І вся ця напускна гра на публіку, тільки заради того, щоб приховати свій страх.           

— Якщо ти боїшся такого, то навіщо пішов у поліцію? Йшов би в прокурори.

Пробурмотівши сіла в машину і набрала напарника. 

— Сашко, знайди мені всі клуби історичної реконструкції в Києві та всі косплей-групи.           

— Отже, все-таки меч? — пролунало тихо, а тоді звук клацання клавіш клавіатури.       

— Так. 

— Є шість клубів, з яких три відкриті, а решта не пройшли перевірки і не отримали дозволів, — заговорив Сашко, поки я заводила машину.  

—  Давай усі. Потрібно знайти кожного їхнього члена за останній рік. Злочинець міг прихопити сувенірчик додому.