Пролог. Розділ 1. Сухий залишок

Аудиторія на другому поверсі медколеджу була вузька, з низькою стелею й розпеченими батареями. Травневий ранок уже підняв над подвір’ям мутнувате світло, але в приміщенні пекло так, ніби за вікном стояв січень. Повітря застигло важким шаром із крейди, пилюки, нагрітого пластику й кислого запаху мокрих курток.

Кіра сиділа біля вікна, відсунувшись на одне місце від скла, бо з-під рами відчутно тягнуло. Стара парта холодила лікті навіть крізь щільну тканину халата. Через це плечі мимоволі піднімалися, а комір здавався затісним.

За вікном стирчав борщівник. Його товсті стебла піднялися вище підвіконня, а зелень лізла майже до самого скла. Окремі парасольки суцвіть здавалися намальованими на каламутній поверхні.

На стіні висіла карта Давньої Русі з вицвілими річками й жирною крапкою на місці Києва. Над нею відставали шпалери. Кутик полотна дрібно тремтів від слабкого потоку повітря з вентиляції.

Викладач увійшов без запізнення й одразу поклав папку на стіл. Він довго й методично знімав із неї гумку, стягуючи спершу один кут, а потім другий. Поправивши стос аркушів, провів нігтем по краю й лише тоді підняв на групу розсіяний погляд.

— Так, панове медики, сьогодні в нас тема, яка апендицит не лікує, але до заліку входить, — промовив він сухим голосом. — Князь Володимир Святославич: політичний шлях, шлюбні союзи й наслідки Хрещення Русі.

За останньою партою хтось пирснув. Скрипнув стілець, тонко закашлялася студентка з першої підгрупи. Аудиторією прокотилося звичне шелестіння зошитів.

Кіра не стала одразу відкривати конспект з історії. Вона поклала зошит у клітинку рівно по краю парти й двічі натиснула на кнопку ручки з погризеним ковпачком.

На верхньому рядку вже було почато запис: «Ампіцилін. Розведення». Нижче тягнулася пропорція зі стрілками й цифрами, а кут сторінки був забруднений графітовим пилом.

— Володимира не можна розглядати відірвано від контексту, — продовжував викладач, не сідаючи. — Це не казковий персонаж і не плаский образ з ікони. Перед нами постать, у якій зійшлися влада, торгівля, кровна спорідненість і війна.

У викладача була звичка говорити довго, розставляючи паузи в несподіваних місцях. Він викладав слова рівно, ніби стерильні інструменти на лоток. Його мова швидко перетворювалася на одноманітне гудіння.

Кіра написала: «1 г = 1000 мг». Потім акуратно вивела: «0,5 г → ? мл» і постукала кінчиком ручки по паперу.

Під партою її права нога дрібно рухалася. П’ята кросівка торкнулася металевої ніжки стола з ледь чутним стуком. Кіра тут-таки завмерла, притиснувши ступню до підлоги.

— Почнімо з походження, — сказав викладач. — Син Святослава Ігоровича, онук княгині Ольги, представник династії Рюриковичів. Дата народження спірна, але середина десятого століття нас цілком влаштовує.

— Нас-то влаштовує, — пробурмотів хтось із останнього ряду. — А його самого спитали?

Ліворуч від Кіри сиділа Настя — круглолиця дівчина з пухнастим хвостом. Вона тримала ручку так, ніби збиралася нею оборонятися. Настя нахилилася до подруги, прикривши рот долонею.

— Слухай, якщо він ще раз скаже «контекст», я помру просто тут, без анестезії.

Кіра не повернула голови. Вона лише посунула зошит трохи ближче й дописала: «Розвести до 5 мл».

— Не здумай помирати в коледжі, — тихо відповіла вона. — Нас завалять звітами.

Настя пирхнула, але сміх вийшов придушений. Викладач суворо глянув у їхній бік. Дівчина швидко опустила очі в зошит і взялася малювати на полях ромбики.

— Медицина також не існує без історії, — промовив викладач, затримавши на них погляд. — Будь-яка навичка має коріння. Не завжди перший досвід лікування виглядав шляхетно.

Кіра стиснула ручку сильніше. Пластиковий корпус клацнув, і під нігтем лишилася синя чорнильна смужка.

В аудиторії ставало дедалі спекотніше. Від батареї йшла суха, важка задуха. У роті з’явився неприємний присмак застояної води з кулера.

— У літописах Володимир постає правителем, який прийшов до святості не одразу, — продовжував лектор. — До Хрещення це був типовий язичницький володар із дружиною та численними політичними шлюбами.

Кілька людей підвели голови. Історія, що досі здавалася мертвою, на секунду ожила. Тема особистого життя князя зацікавила аудиторію більше, ніж «династична легітимація».

— О, починається нормальна тема, — голосно зауважив хлопець біля дверей. — Зараз хоч прокинемося.

— Лаврентьєв, прокидайтеся, але без коментарів у стилі дешевих серіалів, — роздратовано осадив його викладач. — Ми обговорюємо структуру влади, а не пікантні подробиці.

Лаврентьєв картинно розвів руками й відкинувся на спинку стільця. Той протестно скрипнув, і дівчина, що сиділа попереду, невдоволено озирнулася.

Кіра вивела ще одну формулу. Поставила поруч маленький хрестик, але тут же перекреслила його, вирішивши, що він надто схожий на історичну позначку.

Крейда залишала на дошці сухі білі сліди. Викладач великими літерами написав «ВОЛОДИМИР», а нижче додав: «ПОЛІТИКА», «ВІРА», «ШЛЮБИ». Від кожного слова потяглися нерівні лінії.

Пил завис у промені світла, нагадуючи завись під мікроскопом. Кіра часто кліпнула, а потім знову зосередилася на цифрах.

— Він же ніби святий? — спитала Настя, осмілівши від нудьги. — На іконах усе виглядає дуже пристойно.

Викладач повернувся від дошки. Його губи стиснулися в тонку лінію.

— У цьому й полягає шкільна пастка, Анастасіє. Святий образ — це пізній шар, а жива людина існувала в реальності. Між ними завжди лишаються бруд, кров і помилки, які потім старанно переписують.

Настя здивовано прочинила рот.

— Ну дякую, тепер навіть іконам віри немає.

Кіра коротко глянула на неї. Погляд у неї був ясний, але холодний. Настя лише знизала плечима, визнаючи поразку.

— Пиши, — кинула Кіра. — Він усе це спитає.

— Та що він спитає? Хто з ким одружився?

— Навіщо хрестили і коли. Не відволікайся.