Княгиня Грудня. Корона

Глава 20

Адара, темрява

Щось тепле огратає мене. Так хочеться, щоб це тепло закінчувалося, але через декіль хвилин воно зникає. Через хвилину чую:

-Підніми її і опусти її у воду, я її обмию.

Так хочеться відповісти, що не треба, що я впораюсь сама, проте, язик не слхуає, як і повіки, що нехочуть підійматися.

Далі тепло повністю огортає тіло. Хтось ніжно торкається шкіри. Відчуаю запах зимніх ягод. Їхній аромат туманить голову. І на якийсь час – знову тиша.

І знов прокидаюсь від холоду. Цього разу відчуваю, що на мені щось є. А далі мене огортає щось ну дуже холодне. Схоже на шовк і я знову провалюсь у темряву.

***

Владислав, князівство Грудня

Мої руки майже завжди були поруч з нею. З того моменту, коли я побачив її у лісі, як летів зі швидкітю світла додому. Як ніс її залами палацу. Далі Дара забрала її, щоб окунити в гарчу воду. І знову її вже переодягнену у нічну сорочку кладу на ліжко. Я думав переміститися у її будинок, але тоді були б запитання від інших, тому поки будемо тут.

-Бідненька,-каже німфа,-А я відразу сказала, що Водограй ще той чортяка!

-Я не можу повірити, що він так зробив… Мені здавалось, що у нього є до неї почуття,-висловлює свою думку Лука.

-Багато хто плутає кохання з залежністю,-відповідає Жадан.

-Факт залишається фактом – він ненормальний,-чисту праду говорить Благосвіт.

У цій кімнаті зібрались найбільш близькі та довірені люди – Лука, Благосвіт, Квітан, Вогнян, Жадан і Дара.

-Якщо чесно, я думав, що я залежу від жіночої уваги, проте, цей смертний переплюнув навіть мене.-пожартував Квітан.

-Ніколи не розумів значення такого почуття, що не можеш жити без певної речі…-починає Вогнян.

-Каже, той хто не уявляє своє життя без книжок,-хихоче Благосівт.

-Книги – то святе діло, ображаєш їх – ображає мене,-відповідає Дара. Не здивований, що вона так каже, німфа наук все таки.

Сама ж вона щось помішує у маленькому казанку.

-Що ти взагалі робиш?-запитує Квітан.

-Цей відвар швидше поставить її на ноги і ввечері вона вже зможе танцювати на балу. Я сподіваюсь, що ти приготував для неї сукню.-каже вона і дивиться на мене і по моєму погляду все розуміє.-Ти що, знущаєшся!? За місяць знав, що вона буде тут, але сукню їй не замовив!

-Повір, Дар, мені не було часу про це думати,-відповідаю я, стискаючи руку Ади.

-Щоб ти робив без мене, а? Я все підготую і на вечір все буде просто шик і блиск.

-Впевнена, що вона встане на ноги до вечора?-запитує Жадан.

-На всі 100 відсотків. До речі, про відвар. Він готовний.-один змах рукою і у її руках маленька чашка. Вона переливає туди перламутро-фіолетову рідину.

-Ти точно впевнена, що воно має мати такий відтінок?-запитує Квітан.

Один її погляд і він підіймає руки. Дара підходить до ліжка і підіймає голову Ади, обережно вливає рідину до її горла.

-І скільки треба чекати?-запитую я.

-Десь годинку-дві.-спокійно відповідає вона.-Йди відпочинь, Владе, я побуду з нею. У тебе попереду важливий день.

-Не вперше…

-Влад. Йди. Відпочинь. Щойно вона прийде до тями, я тебе покличу – обіцяю.

І я їй вірю. Зі мною виходять і брати. Всі разом ми спускаємось у вітальню і я сідаю у крісло біля каміну. Між нами западає  тиша, яку ніхто не порошував. Лише камін тихо постріскував.

-Влад, ти як?-тихо запитує Вогнян.

-Нормально.

-Не бреши,-відповідає сухо Благосвіт.

Раптово чується дзвін, що сповіщає, що за 5 хвилин почнеться Грудень.

-Чорт забирай, з вашими викраденнями,-тихо лається Благосвіт.

-Владе, досі йдеш до смертних?-цікавиться Квітан з усмішкою.

-Йди до чорта,-відповідаю я.

-Це Благосвіт до чорта йде, а через рік я піду,-сміючись відповідає Квітень,-Ходімо, братику, поведу тебе у добрий путь!

-Не треба мені таких добрих путей,-шепоче Благ, проте, вдвох виходять. Вогнян також зникає, пояснюючи це тим, що треба до Любомира. Залишаємось я, Лука і Жадан.

-Я не можу з них.-засміявся Лука.

-Коміки. Два чоботи – одна пара.-відповів Жадан.

Легкі кроки відволікли нас і щасливе обличчя Дари з’явилось за дверима. Вона йшла мало не підстрибуючи, я розлютився:

-Чому ти тут?! Ти маєш бути поруч з Адою…

-Герою, ти не загравайся,-відповіла вона,- А краще біжи до своєї дівчини, що прийшла до тями.

Секунда і я зник з залу.

Дара

-Оце реація,-засміявся Лука.

-Я таких рефлексів ще не бачив,-додав Жадан.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше