Адара, темрява
Щось тепле огратає мене. Так хочеться, щоб це тепло закінчувалося, але через декіль хвилин воно зникає. Через хвилину чую:
-Підніми її і опусти її у воду, я її обмию.
Так хочеться відповісти, що не треба, що я впораюсь сама, проте, язик не слхуає, як і повіки, що нехочуть підійматися.
Далі тепло повністю огортає тіло. Хтось ніжно торкається шкіри. Відчуаю запах зимніх ягод. Їхній аромат туманить голову. І на якийсь час – знову тиша.
І знов прокидаюсь від холоду. Цього разу відчуваю, що на мені щось є. А далі мене огортає щось ну дуже холодне. Схоже на шовк і я знову провалюсь у темряву.
***
Владислав, князівство Грудня
Мої руки майже завжди були поруч з нею. З того моменту, коли я побачив її у лісі, як летів зі швидкітю світла додому. Як ніс її залами палацу. Далі Дара забрала її, щоб окунити в гарчу воду. І знову її вже переодягнену у нічну сорочку кладу на ліжко. Я думав переміститися у її будинок, але тоді були б запитання від інших, тому поки будемо тут.
-Бідненька,-каже німфа,-А я відразу сказала, що Водограй ще той чортяка!
-Я не можу повірити, що він так зробив… Мені здавалось, що у нього є до неї почуття,-висловлює свою думку Лука.
-Багато хто плутає кохання з залежністю,-відповідає Жадан.
-Факт залишається фактом – він ненормальний,-чисту праду говорить Благосвіт.
У цій кімнаті зібрались найбільш близькі та довірені люди – Лука, Благосвіт, Квітан, Вогнян, Жадан і Дара.
-Якщо чесно, я думав, що я залежу від жіночої уваги, проте, цей смертний переплюнув навіть мене.-пожартував Квітан.
-Ніколи не розумів значення такого почуття, що не можеш жити без певної речі…-починає Вогнян.
-Каже, той хто не уявляє своє життя без книжок,-хихоче Благосівт.
-Книги – то святе діло, ображаєш їх – ображає мене,-відповідає Дара. Не здивований, що вона так каже, німфа наук все таки.
Сама ж вона щось помішує у маленькому казанку.
-Що ти взагалі робиш?-запитує Квітан.
-Цей відвар швидше поставить її на ноги і ввечері вона вже зможе танцювати на балу. Я сподіваюсь, що ти приготував для неї сукню.-каже вона і дивиться на мене і по моєму погляду все розуміє.-Ти що, знущаєшся!? За місяць знав, що вона буде тут, але сукню їй не замовив!
-Повір, Дар, мені не було часу про це думати,-відповідаю я, стискаючи руку Ади.
-Щоб ти робив без мене, а? Я все підготую і на вечір все буде просто шик і блиск.
-Впевнена, що вона встане на ноги до вечора?-запитує Жадан.
-На всі 100 відсотків. До речі, про відвар. Він готовний.-один змах рукою і у її руках маленька чашка. Вона переливає туди перламутро-фіолетову рідину.
-Ти точно впевнена, що воно має мати такий відтінок?-запитує Квітан.
Один її погляд і він підіймає руки. Дара підходить до ліжка і підіймає голову Ади, обережно вливає рідину до її горла.
-І скільки треба чекати?-запитую я.
-Десь годинку-дві.-спокійно відповідає вона.-Йди відпочинь, Владе, я побуду з нею. У тебе попереду важливий день.
-Не вперше…
-Влад. Йди. Відпочинь. Щойно вона прийде до тями, я тебе покличу – обіцяю.
І я їй вірю. Зі мною виходять і брати. Всі разом ми спускаємось у вітальню і я сідаю у крісло біля каміну. Між нами западає тиша, яку ніхто не порошував. Лише камін тихо постріскував.
-Влад, ти як?-тихо запитує Вогнян.
-Нормально.
-Не бреши,-відповідає сухо Благосвіт.
Раптово чується дзвін, що сповіщає, що за 5 хвилин почнеться Грудень.
-Чорт забирай, з вашими викраденнями,-тихо лається Благосвіт.
-Владе, досі йдеш до смертних?-цікавиться Квітан з усмішкою.
-Йди до чорта,-відповідаю я.
-Це Благосвіт до чорта йде, а через рік я піду,-сміючись відповідає Квітень,-Ходімо, братику, поведу тебе у добрий путь!
-Не треба мені таких добрих путей,-шепоче Благ, проте, вдвох виходять. Вогнян також зникає, пояснюючи це тим, що треба до Любомира. Залишаємось я, Лука і Жадан.
-Я не можу з них.-засміявся Лука.
-Коміки. Два чоботи – одна пара.-відповів Жадан.
Легкі кроки відволікли нас і щасливе обличчя Дари з’явилось за дверима. Вона йшла мало не підстрибуючи, я розлютився:
-Чому ти тут?! Ти маєш бути поруч з Адою…
-Герою, ти не загравайся,-відповіла вона,- А краще біжи до своєї дівчини, що прийшла до тями.
Секунда і я зник з залу.
Дара
-Оце реація,-засміявся Лука.
-Я таких рефлексів ще не бачив,-додав Жадан.
#13711 в Любовні романи
#3211 в Любовне фентезі
#2136 в Молодіжна проза
#944 в Підліткова проза
Відредаговано: 20.09.2024