Глава 19

***

  Мої ноги мене не слухались, але я бігла. Бігла лісом. Вітки хапались за мою сукню, але я не звертала уваги. І ось я біля річки. Чиїсь руки хапають мене і я кричу. Посинаю відбиватись, хтось закриває мені рота і я до крові кусаю його руку. Він кричить і відпускає мене. Я падаю на холодну землю. Хапаю сніг і киваю йому в обличчя. Про силу не думаю. Починаю бігти. Біжу вздовж берега та чую тяжкі кроки. Страх володіє мною. Знову хапають та цього разу відчуваю холодну сталь, що протинає мене. Кинжал зализається у мене в животі. Не маю сили навіть на викрик. Повертаюсь до нападаючого і останнє, що бачу холодні карі очі. Далі темрява, проте, чую викрик. Голос такий знайомий. Зається, це Влад:

-Адо!-викрик повний страху, а далі щось холодне огортає мене і тиша…

***

Я різко підіймаюсь. За вікном вже починає темніти. Я проспала з обіду і майже до вечора. Вся ця підготовка до весілля надто сильно вимотує мене.

Нарешті підіймаюсь і розумію, що сьогодні за ніч. Я видихаю, знаючи, що сьогодні все закінчиться.

Сукня пом’ята, волосся вибилось з зачіски, проте, я не звертаю на це уваги. Заходжу у ванну кімнату та вмиваюсь холодною водою. Часом в очах ще мирехтять картинки зі сну. Не можу зрозуміти, що це. Вже другий жах за останню добу. Це змушує поринути у роздуми. І кількість питань зростає.

«Чи це просто сон? Чи це ведіння майбутнього? Чи хтось намагається проникнути мені у голову? Проте, якщо так, то кому це потрібно?»

Питань багато, а відповідей нуль. І це найгірше. Намагаюсь зв’ятися з Владом, проте, його свідомість під охороною. Це означає, що він на зборах Братів. Сьогодні мав би йти Благосвіт, але піде Влад. Не знаю, яку іллюзію вони придумали, проте, Влад казав не хвилюватися про це.

Дивлюсь на годинник у спальні і розумію, що час збиратись на вечерю. Не бажаю бачити будь-кого, тому сама обираю зелену сукню з атласу з корсетом з переду, щоб сама могла затягнути його. Волосся вирішую залишити розпущеним, лише передні прядки заколюю ззаду прикрасою з смарагдами. Це був подарунок Влада, тому так я буду почуватися набагато впевненіше.

Коли до вечері залишається десять хвилин, то я виходжу з покоїв і натикаюсь на варту. Її очолює наближений командир до Водограя – Авакум. Він схиляє голову та починає:

-Пані, ми отримали наказ від пана, що від сьогодні не покидаємо вас ні на крок,-твердим голосом промовив він. Я просто кивнула.

Ми йшли коридорами, їх кроків я не чула, отже вони були безшумні, це вже порадувало. Ось дійшовши до веранди де мала відбутись вечеря, Авакум заговорив:

-Далі, пані, наша присутність необвов’язкова,-він відчиняє двері і я заходжу.

За столом уже сидять Анфіса та Альбін та про щось говорять, проте, як тільки бачать мене, то відразу замовкають. Це насторожує. Між нами западає тиша:

-Моя люба, з самого ранку тебе не бачила, все добре?-запитує Анфіса, порушуючи тишу. Починаю йти й одночасно відповідаю.

-Так, все добре, дуже втомлююся, тому не помітила, як заснула,-чесно відповідаю я.

-Бідна моя дівчинка,-мати Водограя аж надто переграє. Я лиш ніяково киваю головою. Не встигаю дійти до свого місця, як у залу залітає Водогай. Він тяжко дихає та бігає очима по кімнаті, доки його погляд не зупиняється на мені. Лють. Його очі налиті жагою крові. У мене проходить рій мурашок по спині. Він підлітає до мене та хапає за руку і тягнить до виходу на вулицю. Одночасно з цим зло говорячи:

-Не буде, сімейної вечері,-холод відразу мене огортає. Ми йдемо садом. Тиша між нами важко давить на мене. Зуби починають кусати губи, проте, стаху немає. Точно не перед Водограєм.

Мо доходимо майже до початку лісу, як він відпускає мене і повертається лицем до лиця.

-Хто це?-шипить він.

-Ти про що?-мій голос не тремтить, він впевнений і різкий. Як сталь.

-Про цього чоловіка, що тиняється у тебе в покоях. Щоночі, щодень. Хто він?- і тут мої очі розширюються, проте, намагаюсь ніяких ознак впізання не подавати.

-Досі не розумію про що ти,-відповідаю спокійно,-думаю, я б побачила чоловіка і викликала варту….

-Не бреши!-гнівний викрик.-Я чув про це і раніше! Проте, не вірив, але учора сам побачив тінь у твоєму вікні. Коли добіг до спальні, ти вже спала, тому сам обшукав спальну. Де ти його ховаєш? Як він заходить у середину!? Як ти це робиш!?-шипить він.

-Твоя фантазія гуляє вправо-вліво та впоперек! Як чоловік може проникнути у мою спальню, поки я спала? З чого ти взяв, що то взага-лі був чоловік? Можливо то я вставала води налити?

-Ні, твоя тінь не така… Широкі плечі, коротке волосся… Не думаю, що це була ти…

-Ти ненормальний,-шепочу я.

-Ні, я лише хочу, щоб ти була тільки моєю,-його безумний погляд блукав моїм тілом, потім він схопив мене за руки і протягнув мене на себе. І тут я відчула. Цей запах. Запах дорогої випивки. Водограй був п’яним. І як я відразу не помітила цей блиск в його очах..?

-Прийди до тями! Що ти говориш!-проте, він не слухав і його губи потягнулись до моїх, як я викрутила свою руку, вдарила коліном в його пах. Він відпустив мене і побігла назад до будинку.