Княгиня Грудня. Корона

Глава 11

Владислав

  Я повернуся до свого князівства, як відчув поклик Луки. Він повідомляв, що ми маємо дещо обговорити. Я сидів у вітальні. Це була простора зала, з високими стелями. Меблі були розставлені у стилі мінімалізму. Єдине, що виділялось – це «зимовий камін». Його полум’я було всіма вітдінками синього та блакитного, проте, також грів.  Не те, щоб я у цього потребував, але коли брати з інших пір року приходять, то їм холодно. Двері відчинилися і до зали увійшов Лука. Він окинув поглядом прислужників, даючи зрозуміти, що розмова приватна. Зрозумівши його натяк я кивнув.

  -Можете бути вільними.- і всі без зайвих слів залишили нас.- Щось сталося, брате?

  -Боюся, що сталось.

  -Давай без довгих вступів, ти знаєш, що я це не люблю.

  -Добре, ця тема стосується твоєї дівчини.

  -Ади? Що з нею?

  -Нічого. Поки що.

  -Конкретніше, будь ласка.

  -Адам.

  -Я навіть не здивований. Що він?

  -Про тебе та твою дівчину. Ти знаєш його реакцію на нашу… Гм, зацікавленість до дівчат.

  -О, так. Він це ненавидить.

  -Так-так. То слухай, я думаю, що тобі слід бути обержнішим. А ти надто розслабився.

 -Ти хочеш, щоб я перестав з нею спілкуватися, хоча ми зустрілися вперши майже за рік?- не приховуючи сарказм запитав я.

  -Так?- посміхнувшись відповів він.

  -А знаєш  хто ти?

  -Хто?

  -Ідіот.- відповів я і Лука зайшовся сміхом.

  -Боже, ти мене розсмішив.- не припиняючи сміху він промовив це. Дочекавшись коли він заспокоється я продовжую:

  -То що там по Адаму?

  -Ось тобі порада – не викликай у нього підозр, будь присутнім на всіх радах, будь чемним братиком…

  -Все добре, окрім останнього.

  -Ага, ти ніколи ним не був.

  -Боже, дякую, Лука. Твої компліменти, то просто…Хм, дай підібрати слово. Майбуть, повний жах.

  -Знаю, брате, знаю. Та що вдієш. Такий уже вродився.

  -Добре, я зрозумів тебе. Може…

  -Сьогодні не можу. Є невідкладні справи.

  -Цікаво, це які?

  -Йду на зустріч з однією дівчиною. Чи ти думав, що тільки ти маєш таке право?

  -Ого, чекатиму більшої розповіді.

  -Чекай не дочекайся.

  -Добре, йди. Не гарно запізнюватися на побачення. І, до речі, удачі.

  -Дякую, бувай. До зустрічі завтра на святі!- і він пішов.

  Точно свято. Я геть про нього забув. Якесь чергове збіговисько знаті, що бажає покрасуватися один пердодним. Я не полюбляв такі заходи, адже вони були надто… штучними. Проте, як один із головних Братів я мав там бути. Щож, доведеться лише показатися на початку, а потім тихенько піти. Я цими думками я піднявся до свого кабінету. Вже кінець Жовтня і мені пора готуватися до сезону. Проте у голову лізли думки про Аду та ще й ця ненормальна фея Клара. Як їй взагалі могло прийти в голову, що ми з нею заручені? З цією точно проблем багато буде, тому слід бути на готові. Про Аду, її силу та те, як вона зі мною зв’язалась… Це до цих загадка для мене. Як таке може бути? Вона ж не володіє ніякими силами. Не довго думаючи я направився у те місце, де відповіть точно мала бути. Це найбільша бібліотка нашого світу. Де, як не тут сховані найдавніші книги, артефакти та зброя.

  Бібліотека знаходилась під землею нашого спільного замку. Високі стелі, книги, що стоять спопками, або на стелажах. Ми проводили тут багато часу коли були дітьми, адже нам було цікаво на що ми здатні. Саме тут я прочитав, що володію наймогутнішою силою. І з цих книжок навчився контролю. На справді, це місце мало доспутне. І до нього доступ мають не всі, лише ми з братами, деякі королі та королеви та головна німфа. Дара мріяла побувати тут і коли стала дружиною Жадана, то отримала дозвіл. На скільки я згадую вона не покидала цоього місця декілька тижнів. Німфа наук все, таки.

  Я пройшов крізь двері, а стражі, що стояли біля них пошанливо поклонилися мені. Я тільки кивнув. Високі стедни, що були розділені на секції. Я йшов до секції про магію, спадкову магію та набуту магію. Проте мене здивували голоси. Серед них я пізнав голос Адама, а його співрозмовник був, неначе, у масці. А сама розмова привертала, ще більше уваги:

  -Ти знаєш своє завдання.

  -Звичайно, пане. Проте дозвольте задати Вам запитання?-промовив чоловік.

  -Слухаю.-відповів Адам.

  -Навіщо Вам це? Не думаю, що він цього потребує…

  -О,ні. Він, як раз потребує. Його дівка. Ця огидна смертна… Адара. Донька герцога Міцкевича.

  -Того самого?

  -Того самого.-щойно повшу ім’я Ади, я відразу зрозумів про кого йде мова. Про мене. Почувши кроки у свою сторону я відразу використав закляття невидимості. Адам і чоловік пройшли повз, навіть не відчувши моєї магії. Щойно вони зникли я зняв чари та подився їм в слід. Тепер сумнівів не було. Лука був правий. Адам взяв мене під контроль. Зустрічі з Адою стануть великою проблемою, адже тепер ця людина буде слідкувати за мною. Треба дізнатися хто він. Проте, я намагався викинути його з голови і зосередитися на силі, що проявилась у Адари. Дійшовши до потрібної секції я поринув у світ книг. Не те, не те. Здавалося нічого про магію у смертних немає. Я вже втратив надію, як наткнувся на цікаву назву «Спадкова магія. Прояви у смертних». Ось, що мені потрібно. Відкривши перші сторінки я почав читати заголовки і зупинився на одному «Магія у смертних». Так, ось, що мені потрібно:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше