Глава 5

  Владислав

  Ми ще довго говорили з Лукою до поки піксі не повідомили, що нас чекають у залі зборів:

  -Ось і все… Сьогодні нічка буде весела,- промовив Лука.

  -О, так… Але…

  -Але? Ну, Владе. Доказуй уже!

  -Я сьогодні планував відвідати Аду.

 -Уже Ада? Швидкий прогрес…-захихотів він.- Проте відчуваю, що сьогодні ваша казка закінчиться.

  -Можливо. Вони з Адріаною, як-не-як сестри.

  -Що? Сестри?- перепитав він.

  -А ти не знав?- запитав я.

  -Та ні. А ти стаєш схожим на маньяка, брате! Вже все про неї знаєш. І скажи, як довго ти за нею стежиш?- кепкував він. Я мовчки підвівся і направився до виходу.

  -Нас вже чекають.

Посміхнувшись Лука все таки піднявся і ми відправилися до місця зборів.

  -О, тепер я зрозумів!- раптово вигукнув Лука.

  -Що ти зрозумів?

  -Вона тебе зненавидить, адже ти перетвориш її сестру на льодову статую!

  -Ага…- проте, мені було не до сміху. Я розумів, що Лука правий. Хоча знав, що відносини між сестрами не такі теплі, але вона невинна, ніжна та чутлива, хоча намагається бути сильною та незалежною. Це може завдати їй болю. Я не мав більше бажання про це говорити, тому я пришвидшив крок. Лука захихотів, але послідував за мною. Коли ми прийшли, були усі окрім Адама, перед тим, як запитати де він, ми уже отримали відповідь від Квітана:

  -Він пішов за дівчиною. Владе, ти забув як дівчат заморожувати?- жартома запитав він.

  -Ще одне слово і сам дізнаєшся,- просто відповів я.

  -Зрозумів!- ніби злякавшись Квітан аж підстрибнув. Гар-на акторська гра.

  -Брати.- з далеку почувся голос Адама.- Я радий, що всі уже зібралися. І навіть наймолодший.- промовив він і глянув на мене. Я лише кивнув. За Адамом ввійшла дівчина у золотій сукні, тій самій що у день прибуття. Проте тепер на її обличчі був страх, а не упевненість у собі.

  -Що відбувається?- її зляканий голос мене розсмішив. Адам мовчки підійшов до свого трону, сів і подивився на Адріану.

  -Ти, смертна, не розумієш до чого привели твої вчинки.-заговорив він.- Вперше ти була впевнена у собі, де ж твоя впевненість зараз?- вона мовчала.- Твої правителі кожен рік посилають нам дівчину схожу на тебе. Ляльку. Таку що не спроможна думати, приймати рішення… А тепер, ти повернешся додому і станеш статуєю з льоду!

  -Що? Що це означає?- вона дивилась на кожного з нас. Проте їй ніхто не відповідав. Це здається зводить її з розуму. Я осмілився сказати:

  -Це означає, що ти помреш, швидкою смертю,- на кінці я додав маленьку скривлену посмішку.

  -Ні! Ні! Я занадто молода, щоб умирати!- вона скиглила і це мене дратувало.

  Я встав, показуючи що готовий діяти. За мною почали вставати інші: Лука, Жадан, Квітан, Лаврін, Благосвіт, Чеслав, Любомир, Толеслав, Світодар, Вогнян. Адам подивися на нас і встав останнім. Ми встали навколо Адріани і вихор закрутився навколо нас. Нас чекає надзвичайно довга ніч.