Глава 4

  Адара

  Щось яскраве світить мені в очі, проте відкрити їх я не можу. У голові прокручуються останні моменти, коли я була при свідомості.  Владислав. Небо і зорі. Політ. Галявина. Ліс. Нарешті я змогла відкрити очі і зрозуміла, що я у себе в кімнаті.

  Піднявшись на ліжку, я усвідомила, що саме Владислав відніс мене додому. Вставши з постелі, я звернувала увагу на тумбу. Там лежала квітка. Кришталева квітка. Взявши її в руки квітку я роздивилась в ній півонію, мою улюблену квітку. Вона була така тендітна, крихка, неначе один невірий рух і вона розіб’ється. Придивившись до квітки ще більше я зрозуміла, це не кришталь, а лід. Чистий лід. І зрозуміло від кого ця краса. Шкода, що цей момент швидко перервався, я почула кроки у сторону моєї спальні. Швидко сховавала квітку під подушку, як раз в той час коли мати зайшла:

   -Ну що ти так довго?- гаркнула вона.

   -Вибачте, я тільки-но встала.

  -Що? Тільки-но встала? А ну, бігом до роботи!- знову кри-ки з самого ранку.

  Проте, вз'яти себе в руки треба швидко. Рутину дня ніхто не відміняв. Цілий день мене непокоїли думки про Владислава. Чи з'явиться він сьогодні? Більша частина не хоче його бачити, але десь, глибоко в душі я бажаю побачити його. Сама не знаю чому. Можливо це відчуття провини перед ним, через те що я пішла до лісу і йому довелось  тягнути мене додому. І ще ця півонія… Ця квітка пробудила в мені, щось. Знати ще б, що це...

  Владислав

  Ранок почався з повідомлення про те що сьогодні термінова нарада. Я знав на яку тему ми говоритимемо. І ця тема – Адріана. До Адама дійшло, що ця дівка точно лялька і відчуваю, що скоро ми навідаємося до Чарограду. Тому швидко зібравшись, я покинув домівку. Будучи у дорзі до спільного  Братами замку я зустрів Луку: 

   -Ну що ти, брате? Як життя? Що змінилося за ніч?

   -А що може змінитися?

   -А звідки я знаю?- пожав він плечима.

   -Ти дивний. Точно все в порядку?

  -Потім тобі дещо важливе розповім. А зараз роби вигляд, що все в порядку.- промовив він       загадково.

 Проте, я кивнув на знак згоди. І ось ми у залі нарад, є всі окрім Жадана, проте Адам  повідомив, що він у долині німф і приєднатися не зможе. До того ж свою думку він вже виставив. Хоча я впевнений, що він порадився з Дарою.  Повідомивши це Адам розпочав свою промову:

 -Отже, ця Адріана… Така лялька, яку ми ще ніколи не бачили. Вона занадто зарозуміла, пихата та груба, тому я вирішив, що ми повинні навідатися до людей. І якщо вони зрозуміють це, то можливо буде результат. Хто зі мною згоден.

 -Одне питання, - почав Квітан,- ми самі викрадатимемо дівчат, чи люди будь їх приносити нам у жертву?

  -Що зовсім пам’яті немає? Ми ж про це говорили чотири дні тому і вирішили, що будемо самі викрадати  дівчат.- поговорив Лаврін.

  -Боже, який ти розумний, що срашно!- предразнив брата Квітан.

  -Ну що ви, як малі діти! Припиніть негайно! У мене є речі важливіше за ці..- почав Адам, але я його перебив.

  -А розкажи про свої «важливі речі». Ти зараз нічого майже не робиш, окрім того, що розважаєшся з дівчиною. Це у мене повно роботи, бо зараз правлю я. Тому прошу вибачити мене.- я піднявся з трону і пішов до виходу з замку. У слід чуючи крики Адама.

  На дворі морозне повітря вдарило в лице і дозволило прийти в себе. Я злетів у гору і подався до свого замку. Саме там на мене чекала гора роботи. Зайшовши до кабінету я відразу я почав перевіряти звіти, що принесли зимові піксі (створіння, що схожі на фей, але лютіші та зліші). У звітах нічого нового не було. Усі зимні ягоди та квіти уже проросли, у містах хуртовини, заметілі та снігопади. Я довго сидів над роботою, до поки мою увагу не привернув стукіт у двері:

  -Увійдіть!- вигукнув я. Двері відчинилися і показався Лука.

  -І знову привіт, брате!- привітався він. Удруге.

  -І ти будь здоровий, брате..- відповів я.-

 -Ти такий серйозний, аж страшно!- весело повідомив Лука.

 -Що було цікаве на зборах після того, як я пішов?- запитав я.

 -Та нічого такого. Адам трохи покричав, потім  ми повернулися до теми Адріана і завершили голосуванням.

  -І що з результатами?

  -Одинадцять за те щоб побувати у світі смертних і один…

  -Мій. Вирішальний.- домовив я і отримав кивок на згоду. Я знав, що якщо мій голос буде проти, то ми нічого не зробимо.- Я згоден з вашою позицією.

  -Тоді візит у світ смертних не затягнеться.- промовив він.

  -Ти здається ще щось хотів розповісти.- нагадав я.

  -Ага… Це про стосується твоєї дівчини…

  -Що з нею?- швидко запитав я.

 -Нічого... Поки.- його слова змушували мене напружитися.- Учора Адам раптово навідався у світ смертних. А ти знаєш, що я як і ти, там частий гість. Так от, я побачив, як він слідкував за дівчиною. Я думаю, що він здогадується про те що ти захоплюєшся нею. І не думаю, що він дозволить тобі бути з нею. Він радше вб’є її. Тому будь обережним.