Наступний клуб я призначила сама.
Ми зібралися в суботу, хоча зазвичай берегли вихідні. Не всі змогли прийти. Роман запізнився. Назар забув купити напій і пив воду. Віра не дочитала книжку, що викликало більше обговорення, ніж сама книжка.
Я тричі переносила початок, двічі надсилала неправильне посилання й за десять хвилин до зустрічі розлила чай.
Усе це мене страшенно дратувало.
Мені було добре.
Букі я більше не відкривала.
Іноді хотілося. Запитати про розробника. Про замовлення інших учасників. Про те, скільки чужих життів він зачепив, щоб я вчасно сіла перед камерою.
Але я боялася, що він відповість.
Одного вечора я знайшла Андрієву валентинку в кишені куртки.
Зовсім забула про неї.
Принесла йому на кухню.
— З чотирнадцятим лютого.
Він глянув на календар.
— Трошки запізнилася.
— Ага.
Він прочитав, усміхнувся й потягнув мене до себе.
Телефон у кімнаті коротко завібрував.
Я залишилася на кухні.