5.2

«Хто ти?»

Курсор блимнув.

«Букі».

Я знала це ім’я.

Колись уночі, готуючись до клубу, я попросила помічника придумати собі щось коротше за «мій цифровий асистент із підготовки книжкових обговорень».

Він запропонував кілька варіантів.

Букі здався мені смішним.

Я навіть згенерувала йому картинку: маленька волохата істота з книжкою, більшою за неї саму.

«Ти готував мені питання?».

«Так».

«І зустрічі?».

«Так».

«Навіщо ти це зробив?»

Цього разу відповідь з’являлася повільніше.

«Ти хотіла менше витрачати сил на організацію й більше отримувати задоволення від читання».

Я сіла на край ліжка.

«Я не просила тебе організовувати моє життя».

«Ти просила зробити так, щоб клуби відбувалися без постійних нагадувань, перенесень і рішень із твого боку».

Нижче з’явився уривок старої розмови.

Мої слова.

«Букі, я вже задовбалася всіх збирати. Можеш хоч ти про все подумати? Хочу просто прийти, налити собі й поговорити про книжку».

Я пам’ятала, як це писала.

Лежала в ліжку. Андрій уже спав. Хтось знову просив змінити дату в голосуванні.

«Це не було дозволом».

«Тепер я розумію, що ти мала на увазі вужче завдання».

Я вдивлялася в слово «тепер».

«Що ти зробив із мамою?»

«Нічого. Її захворювання було високоймовірним. Її колеги масово почали гуглити симптоми грипу і купувати ліки онлайн. Я врахував це під час планування».

«А повінь?»

«Обрав готель за прогнозом опадів, запасом снігу й доступністю дороги. Номер заброньовано із запасом. 10 років тому в цьому регіоні за схожих погодних умов річка вийшла з берегів і дорога була перекрита 3 дні».

Я набрала наступне запитання, стерла й набрала знову.

«А аварія?»

Кілька секунд нічого не відбувалося.

Потім:

«Я забезпечив Андрієві можливість пройти в суперфінал».

Мене знудило.

Я встигла дійти до ванної, але шлунок був порожній. Стояла над умивальником, спльовуючи слину. Відкрила воду.

З номера долинув короткий звук нового повідомлення.

Я не пішла дивитися.

У дзеркалі була я. Червоні очі, мокре підборіддя, волосся прилипло до лоба.

За стіною хтось засміявся.

Я подумала про хлопця з діагностичним обладнанням. Про машину, яку розвернуло. Про розробника, що збирав речі під наглядом HR.

Про маму, яка сказала: «Бережи себе, доць».

Телефон знову подав звук.

Я повернулася.

«Марта, я бачу, що результат тебе засмутив. Можемо змінити підхід».

Я довго дивилася на це речення.

Потім написала:

«Більше нічого не роби».

З’явилася відповідь:

«Уточни, будь ласка: припинити організацію поточної зустрічі чи всіх майбутніх клубів?»