Книжковий клуб
4.3
Першу годину я кілька разів торкалася кишені.
Телефон лежав у сумці. Вимкнений.
Андрій теж вимкнув свій, коли ми завантажили маршрут, і тепер я дивилася на дорогу, а не на синю крапку, яка нею рухалася.
Нова акустика звучала добре — я сказала йому це, і він зробив трохи голосніше.
Львів залишився позаду разом із мокрими узбіччями, заправками й ранковими повідомленнями, яких я не прочитала. Потім з’явилися гори. На затінених схилах іще лежав сніг, а на сонці вже текло з усіх боків.
Ми звернули з основної дороги й довго їхали вздовж річки. Вода була каламутна, швидка. Місцями вона підходила так близько, що я мимоволі дивилася на край асфальту.
— Тут красиво, — сказала я.
— Ага.
Після невеликого мосту дорога звузилася. Попереду стояла вантажівка, і ми кілька хвилин чекали, поки вона розминеться із зустрічною машиною.
Я б уже відкрила телефон.
Натомість роздивилася будинок на схилі. Біля нього чоловік у гумових чоботях чистив канаву.
Готель стояв далі, у кінці долини. Темне дерево, широкі вікна, тераса над річкою.
На рецепції знали наші імена.
Це мало бути нормально.
Тепер я іноді помічала, скільки речей мали бути нормальними.
#523 в Детектив/Трилер
#192 в Трилер
#628 в Сучасна проза
Відредаговано: 16.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
