Книжковий клуб

4.1

У березні я вирішила, що три дні без телефона мене не вб’ють.

Спочатку це здавалося складнішим, ніж відмовитися від кави. Потім я помітила, що беру телефон, поки на макбуці відкривається вкладка. І ще раз — поки закипає чайник. І відразу після того, як поклала, бо могла щось пропустити за останні чотири секунди.

Відео про відпочинок без гаджетів траплялися регулярно. Люди читали, гуляли, дивилися на воду. У всіх були чисті нігті й такий вигляд, наче їм ніколи не писали «є хвилинка?» о 18:47.

Я теж хотіла дивитися на воду.

Після історії з акаунтами мені взагалі хотілося якийсь час не дивитися на речі, що потребували пароля.

Коли я заговорила про це з Андрієм, він кивнув.

— Давай.

— Прямо зовсім. Без тіктоку, повідомлень, усього.

— Ти перша зламаєшся.

— Дуже дякую за підтримку.

За кілька днів він запитав, чи я відпросилась на п'ятницю.

— А що?

— Карпати.

Я подивилася на нього.

Він усміхався так, ніби знав щось приємне.