Книжковий клуб
3.6
Уранці пес чекав біля дверей, переступаючи з лапи на лапу.
Я вдягалася під його важким поглядом. Коли нахилилася зав’язати шнурівки, він тихо пискнув.
— Уже.
Ліфт приїхав із верхнього поверху. Усередині стояла сусідка.
— Ой, можна погладити?
Пес дозволив. За інших обставин він би ще й підставив другий бік, але сьогодні мав справи.
— Як ви вчора? — спитала вона. — Ми зі свічками сиділи.
— Так само. Ще й інтернет ліг.
— Та краще б ліг. Мої якось обійшли той батьківський контроль, пів ночі один у роблоксі, друга в тіктоці. Я думала, сплять.
— На мобільному?
— Ага.
Я назвала свого оператора.
— У нас теж, — сказала вона. — Чоловік усіх перевів, бо так дешевше…
Двері відчинилися.
Пес рвонув так, що я встигла тільки кивнути.
— Гарного дня!
Він витягнув мене з ліфта, потім із під’їзду. Сніг за ніч ліг свіжий, білий, без жодного сліду, і пес узявся це виправляти.
Слова сусідки дійшли до мене вже тоді, коли я присіла з пакетиком.
У снігу принаймні все було видно. Не те що восени, коли шукаєш коричневе серед коричневого листя й починаєш сумніватися, чи ти взагалі відповідальна людина.
Я зав’язала пакет і випросталася.
У її дітей інтернет був. Той самий будинок, той самий оператор. Вікна виходять теж на парк.
Пес дивився на мене, чекаючи, куди підемо далі.
#514 в Детектив/Трилер
#186 в Трилер
#657 в Сучасна проза
Відредаговано: 16.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
