Перші кілька секунд я сиділа нерухомо.
Потім вилаялася й увімкнула ліхтарик на телефоні.
Зарядна станція показала нуль. Я згадала, що після минулого відключення так і не поставила її заряджатися. Безперебійник біля роутера теж не світився.
— Прекрасно.
На телефоні ще було LTE.
Я повернулася до Telegram.
«Романе?»
Годинник замість галочки.
Відкрила сайт видавництва. Сторінка не завантажувалася.
Вимкнула й увімкнула мобільні дані. Потім режим польоту. Підійшла до вікна.
Так уже бувало. Спочатку мобільний інтернет ще тримався, потім усі будинки навколо переходили на нього одночасно, і можна було хіба дивитися на значок мережі.
Я спробувала подзвонити Назару через застосунок.
«З’єднання…»
Пес прийшов і поклав морду мені на коліно.
Я погладила його, не дивлячись.
На столі залишився відкритий макбук. У банківській таблиці останнім заповненим рядком були книжки.
Я закрила кришку.
До вечора зв’язок так і не повернувся. Андрію вдалося подзвонити звичайним дзвінком, але розмова обривалася. Я сказала, що все нормально, просто немає світла.
Пояснювати про книжку, якої ще не існувало в продажу, уривками між «алло» й «ти мене чуєш» не хотілося.