Через півгодини я відкрила історію браузера. Назву першої книжки я ввела повністю.
Нічого.
Скоротила до одного слова — знайшлася тільки сторінка, яку я щойно відкрила сама.
Перевірила інший браузер. Телефон. Планшет, який переважно використовувала для рецептів і серіалів, поки готувала.
Потім Telegram.
Назва з’являлася в спонсорському чаті. Уже після того, як я отримала посилку.
У моїх розмовах із дівчатами — теж після.
Я відкрила свої чати з ШІ. Шукала там факти про авторів, просила пояснити незрозумілі місця в книжках, генерувала картинки до клубів. Іноді питала, чи не звучить моє повідомлення розробнику так, ніби я збираюся його звільнити.
Цих книжок там не було.
До отримання я ніде їх не шукала. Нікому не надсилала. Не зберігала.
У пошті знайшлися стандартні листи: замовлення оформлено, оплату отримано, відправлено — усі прочитані, і жодного з них я не пам’ятала.
Перевірила алкоголь: дві пляшки теж купила я, ще й накопичила за них бонуси.
На кухні клацнув холодильник.
Я здригнулася так само, як тієї ночі після першої книжки, тільки тепер не стала називати себе придурошною.