Дарина закінчила ремонт у таунхаусі.
У її новенькому таунхаусі.
Я подивилася відео двічі. Перший раз — бо була рада за неї. Другий — щоб роздивитися кухню.
Над островом висіли три лампи, біля мийки не було жодної губки, а кавомашина мала такий вигляд, наче могла сама сходити по молоко й повернутися, не купивши сиру.
«Все, можна в гості», — написала Дарина.
Я поставила вогник.
Потім зайшла в інстаграм.
Дівчина, з якою ми колись разом працювали, забирала машину із салону. Однокурсниця виклала маленьку долоню на великій і написала дату народження. Знайомі пили каву перед панорамним вікном у Карпатах. За вікном був сніг. На столі — сніданок, який приніс хтось інший.
У мене теж усе було непогано.
Хороша робота. Андрій. Пес. Книжки. Я могла замовити вечерю, якщо не хотіла готувати, і не рахувала, скільки коштуватиме таксі додому.
Але відчуття було таке, ніби всім навколо раз на рік видавали щось велике, а мені — можливість ще раз сходити з дівчатами на коктейлі.
Я відкрила банківський застосунок.
Подивилася на залишок.
Закрила.