1.4

Уранці консилер зібрався під очима двома світлими півмісяцями.

Я стерла його й почала спочатку.

На зустрічі CEO тричі сказав «проактивність». Я записала всі три рази. На четвертому зрозуміла, що пишу це слово вже без жодного зв’язку з рештою нотаток.

Клієнт хотів, щоб ШІ-помічник сам виконував наступну дію.

CTO хотів чітких обмежень.

Я хотіла, щоб хтось із присутніх раптово сказав: «Марто, ви сьогодні зайва, їдьте поспіть». Але доросле життя переважно складається з того, що ніхто цього не каже.

До обіду погодили, що саме має робити ШІ-помічник. Після обіду розробники пояснили, чому половина погодженого потребує ще не одного обговорення.

Я закінчила після шостої.

Дорогою додому купила суп, бо не довіряла собі користуватися ножем.

Уже на кухні відкрила спонсорський чат.

Сорок сім повідомлень.

«Я на моменті з черевиками вже».

«Не пишіть далі, я ще читаю».

«А ви теж спочатку подумали на сусіда?»

Я перестала жувати.

Прокрутила трохи вище. На фотографії лежала така сама книжка, як моя.

«Кімната для тих, хто повернувся».

Під фотографією — сердечка.

Я хотіла написати: «Стоп, а звідки вона у вас?» Але це прозвучало б так, ніби я ревнувала інших до власної книжки.

Потім хотіла запитати, хто подарував мою.

Натомість заблокувала телефон.

Не зараз.

Після неповних трьох годин сну будь-яке запитання відчувалося як зобов’язання вислухати відповідь.

Я відкрила макбук, щоб подивитися завтрашній графік. Пошта, робочий календар, нотатки.

У п’ятницю стояв новий фіолетовий прямокутник.

19:00–21:00.

«Книжковий клуб. Кімната для тих, хто повернувся».

Час наш. Після роботи, щоб не забирати людям вихідні.

Я натиснула на зустріч.

Організатор: Марта.

У п’ятницю був мамин день народження.

Ми домовилися ще на Різдво. Після роботи їдемо до неї, Андрій забере торт, я привезу салат, який вона потім усе одно перекладе у свою миску.

Я б не поставила туди клуб.

Телефон завібрував на столі.

Мама.

— Привіт, — сказала я.

— Привіт, Марто! Ти тільки не лякайся.

Після цих слів у мене завжди все хололо.

— Що сталося?

— Та нічого такого. Грип, мабуть. У нас пів відділу злягло, тепер я. Температура тридцять вісім і сім.

Я ввімкнула гучний зв’язок, відкрила Glovo й вибрала мамину адресу.

— Лікарю дзвонила?

— Дзвонила. Марто, не починай, будь ласка. Я тобі щодо п’ятниці. Давайте перенесемо. Я зараз ні гостей, ні того торта не хочу.

Поруч на столі стояв відкритий макбук. У календарі все ще була картка клубу.

— Звісно, мам. Як скажеш.

— Потім зберемося. Коли одужаю.

— Ма, що тобі привезти?

— У мене все є, тато щойно з аптеки повернувся. Іду на процедури. Бережи себе, доць. Цьом.

— Цьом.

Я все одно замовила мандарини, лимон і продукти на курячий бульйон.

Потім відклала телефон і довго дивилася на календар.

Мабуть, я щось переплутала.

Створила зустріч, поки робила кілька справ одночасно. Вибрала не ту п’ятницю. З новою книжкою теж мусило бути якесь просте пояснення.

Тепер принаймні не доведеться переносити клуб.

Я відчула полегшення й одразу засоромилася: у мами майже тридцять дев’ять, а я радію, що не треба узгоджувати дату з п’ятнадцятьма людьми.

Унизу картки було поле для моєї відповіді.

«Так» уже стояло.