1.3

У під’їзді я відкрила застосунок Нової пошти й натиснула кнопку. Комірка відімкнулася з таким звуком, ніби всередині зламалася дешева пластикова виделка.

У ній лежав картонний конверт.

Не косметика, яку я чекала. Не фільтри для собачої поїлки, які вже два дні мала замовити.

На накладній — мої прізвище, ім’я, по батькові й номер телефону. Усе правильно.

Я перевірила відправника в застосунку. Книгарня, де я купувала найчастіше. Нічого доплачувати не треба.

Мабуть, книгодарування.

Я могла пропустити повідомлення. Сьогодні телефон показував стільки непрочитаного, що цифра вже нічого не означала.

У ліфті я розірвала картон нігтем.

«Кімната для тих, хто повернувся».

На обкладинці — освітлене вікно в темному будинку. Унизу біля огорожі стояла жінка з пакетом продуктів.

Ні авторки, ні назви я не знала.

Пес зустрів мене так, наче я повернулася після невдалої полярної експедиції. Довелося сісти навпочіпки, дозволити обнюхати рукави й пояснити, що картон він не отримає, бо потім його знудить, а збиратиму я.

Андрій написав, що затримається в майстерні й заночує у свого брата: вони розібрали авто і роблять з нього щось таке, на чому тепер неможливо їхати.

Я відповіла сердечком.

Вигуляла пса. Дістала із сумки контейнер із пастою, яку зранку брала на роботу.

В обід у колеги із сусіднього відділу був день народження. На подарунок я навіть не скидалася, але на піцу він покликав мене особисто. Потім запитав, коли наступне відео, бо він усі дивиться.

Про існування Андрія колега, схоже, не знав. Хоча для цього достатньо було зайти в мій інстаграм.

Ну, хай поки дивиться ютуб.

Ще трохи — і додаткові два бакси на місяць нам забезпечені.

Я розігріла пасту й налила вина.

Дістала із сумки «Тиху географію дому» й поклала на диван. Подивилася на закладку, яка майже не віддалилася від початку.

Нову хотіла тільки погортати.

На першій сторінці жінка повернулася з похорону свого чоловіка й побачила його черевики в передпокої. Вона власноруч віддала їх сусідові напередодні.

Я відкусила пасту з виделки, яку тримала над контейнером.

На восьмій сторінці сусід сказав, що ніколи не брав черевиків.

На дев’ятнадцятій вона знайшла у правому пісок, хоча до найближчого пляжу було двісті кілометрів.

Я пішла на кухню по келих, бо забула його біля мікрохвильовки.

Коли наступного разу подивилася на годинник, було 00:26.

— Один розділ, — сказала я псові.

Він спав на спині, показуючи все, що мав.

О 01:11 я почистила зуби.

О 01:18 повернулася на диван, з ліжка щоб не заснути посеред розділу.

О 02:37 героїня вперше зайшла до кімнати, якої раніше не було на плані будинку.

Я вже знала, що завтра ненавидітиму себе. Це знання жодним чином не допомагало.

Дочитала о 04:03.

Кілька секунд сиділа, притискаючи долонею закриту обкладинку. Квартира була тиха. Холодильник увімкнувся, і я смикнула ногою.

— Придурошна, — сказала собі.

Лягаючи спати, на всяк випадок виставила другий будильник.