1.2

У таксі пахло ялинковим ароматизатором і чиєюсь картоплею фрі.

Я притиснула сумку до колін, щоб не впала на повороті, й розгорнула «Тиху географію дому».

Сто друга сторінка.

За тиждень факультативний клуб.

Шістсот сторінок.

Бляха, ще цю нудотіну дочитати треба.

Я любила читати. Саме це й робило ситуацію особливо образливою. За вихідні могла проковтнути роман на 900 сторінок, а тут третій вечір поспіль стежила, як чоловік із проблемами у шлюбі ходить будинком, успадкованим від іншого чоловіка з проблемами у шлюбі.

Коли звернули на мою вулицю, я вклала закладку на ту саму сто другу сторінку й сховала книжку в сумку.

Дістала телефон перевірити оплату. Картка чи готівка? Готівки в мене було сорок гривень і монета, походження якої я не могла встановити вже пів року.

Картка.

Добре.

У спонсорському чаті Назар уже пропонував щось на наступний місяць.

«Тільки спочатку дочитайте те, що обрали», — написала я.

«Ми плануємо наперед».

«Ви плануєте до моєї пенсії».

Кілька людей поставили смайлики. Хтось запитав, чи можна додати ще одну книжку в голосування.

Я надрукувала:

«Я вже не розумію, це я організовую книжковий клуб, чи книжковий клуб організовує мене 😆»

Назар відповів майже відразу:

«Він підріс. Думає, що вже краще знає, ніж мама».

Я засміялася.

— Тут зупиняти? — спитав водій.

— Так, біля під’їзду. Дякую.

Наш подкаст і ком'юніті росли повільно. Дуже повільно, якщо дивитися на статистику, і цілком нормально, якщо на неї не дивитися. Останнє відео три доби добиралося до тисячі переглядів. Зате люди, які приходили на клуби, вже знали, що Віра дочитує навіть те, що ненавидить, Леся ніколи не ставить книжкам п'ятірку, а я кажу «останнє питання» щонайменше чотири рази.

У нас були свої жарти. Свої сварки. Людина, яка завжди забувала вимкнути мікрофон, коли робила чай.

Мені це подобалося більше за тисячу переглядів.

Я вже взялася за ручку дверей, коли прийшло сповіщення від Нової пошти.

Посилку доставлено в поштомат. Щойно. Хіба я щось замовляла?

Я навіть озирнулася, чи не стоїть десь машина доставки.

— Щось забули? — спитав водій.

— Ні. Все добре. Дякую!