Розділ 5

Слухачі розійшлися своїми квартирами. Відчуваючи втому, Тіма швидко роздягнувся і впав спати. Спочатку темрява переважала в просторі, потім спалахнули зірки, вже зовсім близько виднівся берег, чувся шум морського прибою. Знайома картина манила до себе, не опираючись, він хотів дістатися туди, стрімко відривався від поверхні, ширяючи вже над містом, що сяє вночі, як світлячки серед відкритого дикого поля. Йому хотілося опуститися і ступити на мощені вулички, але вітер подув і забрав хлопця у бік моря; навколо світало, сонячний диск вивалювався з-за обрію, він виразно бачив під собою хвилясту синю гладь, занурившись наполовину в солону воду, помітив десь осторонь білий вітрильник, що мчав назустріч. Раптом почувся сторонній звук — мелодія з іншого світу. Очі розплющились, Тіма у звичній кімнаті, примружившись, оцінив рок-композицію на будильнику, що вирвала його з таємничої далі – довелося встати й вимкнути.

Протягом усього дня студент не раз думав про незвичайне сновидіння, іноді це заважало зосередитися на заняттях. Згадуючи історію Феодора, він у зошиті намалював підводного мешканця, старанно виділяючи деталі конічної раковини. Періодично поглядаючи на дошку, куди проєктор висвічував картини італійських живописців епохи Відродження, хлопець, як зачарований, водив рукою. Аня, що сиділа поруч, зацікавилася його діяльністю.

— Що це? — здивовано спитала вона.

— Ортокон — морський молюск, — відповів Тіма.

— Мій сусід розповів історію, в якій фігурує це створення.

— І як часто (твій сусід) він розповідає подібні байки?       

— Так сталося — помітивши через відчинені двері, як я навожу порядок у книжкових шафах, старий згадав про свої твори.          

— Історія про молюска?                               

— Ні — не вгадала. Історія про письменника, який живе у прибережному містечку.

— І як вони пов'язані? — Допитувалася Аня.

— Письменник пише на цю тему.                                           

— А, зрозуміло, — простягнула Аня — Гаразд мені час. Завтра побачимось.  

— Побачимося — попрощався Тіма, пильно дивлячись услід однокурсниці.

На вулиці стояв похмурий день, час від часу мрячив дощ. Тіма йшов незвично тихою вулицею, людей практично не зустрічалося. Навколишня сірість зовсім не тішила, дійсність зараз була йому настільки чужа, що часом хлопець ставив питання: «Що я тут взагалі забув?» Йому приємно було думками повернутися до того оповідання: у сонячному саду малює картину Лєда, там на брукованих вузьких вуличках містечка тече власне, несхоже на справжнє життя. Світ, де знаходиться незвичайний острів з місцем чарівної сили — неподалік стародавніх будівель — ймовірно, що охороняється не тільки велетенськими ортоконами. «Яка ж нісенітниця, — подумав Тіма. — Чому я продовжую про це розмірковувати? — А все через незвичайні сновидіння. Але це слід відкласти на потім і зосередитися на важливих завданнях».

Тіма піднявся на третій поверх, збираючись відчиняти вхідні двері, але сторонні кроки, що наближалися, змусили його зупинитися у дверному отворі. То був Марк, він тримав у руках книгу – одну з тих, яку взяв у шафі.

— О, Тімо, — вигукнув здивований школяр — ти вже повернувся із занять.          

— Так, як бачиш, — повільно промовив Тіма. — А ти чим займався? — намагався підтримати розмову студент.                            

Марк підняв книгу, вказуючи на неї.                      

— Я дочитав. Пустиш до себе подивитися, що там ще є цікавого з книг.     

— Проходь, — студент відчинив двері, — Хочеш допоможу зробити вибір?  

— Можливо, якщо чесно — просто хочеться з кимось поговорити.    

— Добре, — спокійно сказав Тіма, — я буду тільки радий твоєї компанії. А де твоя сестра?

— Батьки забрали, я теж скоро поїду.         

— А шкода, — з сумною ноткою промовив студент. — Як тобі вчорашні байки?

— Дуже непогані, мені навіть сподобалося це проведення часу. У всякому разі, нечасто таке відбувається — знайомство з дивними текстами, — задумливо зауважив Марк, походжаючи навпроти шаф.                           

— Ти знаєш після вчорашнього, я так і не побачив більше Феодора і через зачинені двері не чути людських голосів. — Можливо, люди кудись у справах поїхали, — припустив студент.   

— Так, може й так, — погодився Марк, — а може інше, — хлопчик замовк і на його обличчі відбилася невиразна тривога.                                        

— Ти знаєш щось ще?                              

— Ці шурхоти, що повзають, за стінкою дуже підозрілі. Якщо там нікого немає — тоді хто їх видає? — Я з цієї причини припинив читання, не міг грати, і навіть дивитися телевізор. Мій зайнятий дід пішов у середині дня, мені ж, як і раніше, якось не по собі.  

— І це й досі лякає тебе?            

— Та ні, вже не так сильно, — зніяковів Марк при усвідомленні того факту, що він чогось боїться.

— Не варто так переживати, я гадаю цьому є просте, логічне пояснення. Вибрав?

— Ось цю, — хлопчик показав на велику синю книгу, яку тримав у руках. — Мабуть, вона цікава.

— "Морські пригоди" — досить захоплююча, тим більше на таку тематику, — кажучи це, Тіма почав обмірковувати розповідь хлопчика про таємничі звуки.        

Цієї миті в парадній задзвеніли ключі, з лунким клацанням відійшов засув замку, і пролунали кроки в парадній.                      

— Мабуть, дідусь, — сказав Марк, поспішаючи вийти до нього на зустріч. — Бувай!

— Прощай і бережи себе, — сказав студент услід сусідові, замкнувши двері.

Весь наступний день Тіма провів удома, було чим зайнятися — він старанно готувався до семінарів. Вдень з вулиці долинали звичні звуки бурхливого життя: шум транспорту, голоси перехожих. Продукти, заздалегідь припасовані, лежали на кухні в різних місцях і хлопцеві не треба було виходити кудись. Так поступово, заглибившись в інтелектуальний процес, він і не помітив, як наблизився вечір. Трохи втомившись, студент відклав роботу до наступного дня. По телевізору не знайшлося нічого цікавішого окрім пізнавального каналу, він дивився його доти, поки чітко чутне клацання дверей, що відчинилися в загальному коридорі, не наклалося на звук телевізора.