Розділ 2

«Ура, залік зданий», — вже не раз радісно подумав про себе Тіма, гуляючи продувними, ще теплими, осінніми вуличками міста разом з однокурсниками. «А який предмет було закрито — історія музики, факультатив, але такий приємний. Збіг це чи ні, але років десять тому, я випадково дістав книгу з цієї тематики, що завалялася на верхній полиці, і прочитав від корки до корки. Навіщо я про це згадую? Навіть і не знаю».

— Так легко залік нам ще ніколи не давався, простіше ж нікуди, — промовив Ілля, що йшов поруч, на вигляд завжди спокійний та життєрадісний.

— Ха, з тобою не всі б погодилися, — сухо, наче двозначно, сказав Денис.   

— Хоча так – треба мати добрий слух, щоб не сплутати авторів, ми ж не музиканти, — зазначив Ілля.

— Про що суперечка? — здивувався Тіма, що пропустив початок розмови.

— Мрійник, скільки отримав? — запитала Аня.               

— Сто балів, — весело відповів Тіма.

— Не у всіх все так успішно.

«Ну чому все не може бути гладко, адже немає нічого складного, щоб запам'ятати композицію», — подумав Тіма. Розмова незабаром зайшла в тупик і кожен пішов своїм шляхом. Хлопець з сумом дивився вслід дівчини, що віддалялась.

Тіма орендував простору, затишну квартиру. Незважаючи на завантаженість навчанням, вважав за краще здійснювати регулярні вилазки. Він любив гуляти вулицями міста, відзначаючи архітектурні деталі, довго сидіти на бульварі або в парку, спостерігаючи за морем, а вдома працював над завданнями, які займали чимало часу. З голови не виходили думки про театр, в якому мала пройти цікава вистава. Поки що він неспішно йшов вуличкою і мимохідь спостерігав за тим, що відбувається. «Навіть за кілька років, здавалося, тут нічого не змінилося, хіба що магазинні вивіски та афіші на стовпах щоразу інші».

Торговці з книгами, що стоять на тих самих місцях у центрі міста, кидалися Тімі в очі й ніби служили нагадуванням того, що необхідно щось заплановане почитати. Зараз він йшов Торговою, жвавою вуличкою, де постійно вирує життя. У продавця на столику були розкладені книги, більшість із них були в м'якій обкладинці, а журнали лежали в якихось старих, пом'ятих файлах. Старий гордо стояв біля свого товару, а студент, цікавлячись, підійшов подивитися. В цей момент йому потрібно було щось фантастичне. Сьогодні продавець Сергій був у гарному настрої та відразу став пропонувати три збірки наукової фантастики, вказуючи на їхні переваги: «У книгах сторінки не порвані, не вирвані, всередині сторінки не списані «каляками-маляками», вони не смердять і ні в якому разі не відволожилися». «Ціна – полтиник? — Здивувався про себе студент. — Так, звичайно, Сергій Сергійович — це унікальні збірки, з пожовклими сторінками, звичайно, я їх у вас куплю».

Чайник загудів, Тіма відклав книгу вбік, підвівся з ліжка і попрямував до кухні приготувати зелений чай. Попереду були ще плани підготуватися до майбутнього семінару. Через певний час, даючи собі відпочити, студент не упускав можливості пограти в улюблені ігри. Нагадуванням важливості виконання завдань служила його одинарна книжкова полиця, що лежала на шафі, де були зібрані як художні, так і наукові праці популярних авторів. Туди були вкладені й нові фантастичні збірки «Фата-моргана». «Ох, ці пожовклі сторінки, — з усмішкою на обличчі подумав студент, — і день безумовно не був схожий на всі інші, що вже минули». Він навіть не представляв який сюрприз готує йому цей, ще не закінчившийся день.

Відсмикнувши фіранку високого вікна, і подивившись на вулицю, де панувала досить похмура погода, Тіма згадав сновидіння — досить знайоме сновидіння, що приходило до нього в той час, коли він жив удома. Немов той самий світ, він не знав точно, але міг тільки пригадувати: місце, яке йому бачилося, знаходилося біля моря або океану і за тими смутними враженнями, що дозволяли судити — це було невелике портове старовинне містечко. Акуратний, доглянутий — таке перше враження про нього створювалося у заблукалого мандрівника. Дорога була викладена масивним, темним камінням, нею проїжджали автомобілі, екіпажі, вершники; тротуари були досить просторі, і ними снували люди. Яскраві квіткові фасади різних житлових будинків, десь спостерігалися поодинокі особняки, оточені садами; випукла червона черепиця, блискуча на сонці, а вдалині проглядалася спокійна морська гавань з вітрильними суднами. Головний герой Тіміних сновидінь був невтомно жвавим, сильним і вільним юнаком, приблизно того ж віку; мав він прекрасну сім'ю, що з'являлася у видінні рідко і досить у розпливчастих деталях, якимось чином Тіма знав, що були в нього і сестра, і батьки. Все ж таки більш чітко студенту представлялися друзі таємничого незнайомця, але і їх образи часто розсіювалися. Тіма бачив простору кімнату, обвішану картинами, обставлену шафами з книгами та різними меблями, з вікон відкривався вид на порт. Цікаво інше — цей юнак мав судно, на якому він любив часто ходити в море, запрошуючи в подорож друзів. Останнє, що запам'ятав Тіма: теплий, весняний вечір, на горизонті заграва, що розрослася, і сплески вдарявшихся об борт хвиль. Потім студент прокинувся на дивані та усвідомив, що слід працювати. 

Надвечір Тіму чекав сюрприз. Буває так, що люди лають кожний день за його однаковість, рутинну схожість, а потім радіють, коли щось йде зовсім інакше. Дзвінок пролунав десь о пів на восьму, коли люди зазвичай дивляться вечірні новини або займаються чимось іншим. Господар приголомшив студента звісткою: «З якоїсь причини слід залишити житло до кінця тижня». Тіма встав посеред кімнати та озирнувся навколо з думками: «А я ж чимало речей встиг нажити за цей час. Доведеться наймати машину. Найскладніше знайти нове житло в цьому ж районі».

Присівши за письмовий стіл, і відкривши кришку ноутбука, студент зайшов у відповідні ресурси з оренди нерухомості. Багато різних оголошень з'явилося за заданим параметром, але відповідного, щоб сподобалося — не було. Одне оголошення зафіксував. Подзвонив за номером. Ніколи не пізно відкрити ресурс через годинку іншу. «Має бути чимала робітка, — продовжував розмірковувати Тіма, — адже буде зовсім непросто скласти різний матеріальний мотлох. Стривай-но, чому я лаю свої речі, адже серед них є особливо цінні для мене». Хлопець звернув увагу на свою одинарну книжкову полицю, де вже встиг зібратися не один десяток різних книг, які цікавили його в різний час.