Розділ 1

На великому письмовому столі горіхового дерева лежала важка книга – «Мистецтво стародавнього світу», яка була однією з найулюбленіших в бібліотеці Тимофія. Вона дісталася хлопчику від бабусі, яка розумілася в історії культури. До просторої кімнати з книжковою колекцією, що розташовувалася у високих полицях, заходило денне світло. Через розсунуті фіранки проникали сонячні промені, блиском відбиваючись від глянсових картинок мистецтва давніх греків. 

Зразки неперевершеної майстерності червонолакової та чорнолакової кераміки: амфори, вази, горщики… Тимофій переглядав добре знайомі зображення, згадуючи раннє дитинство. Ще у віці трьох років, після веселої прогулянки або в інший час, він заходив у бібліотечну кімнату і брав книгу, швидко перегортаючи її, зупиняючись на ілюстрації, що зацікавила. Тіма чітко пам'ятав ці античні судини, мармурові скульптури стародавніх божеств, інші історичні артефакти з певним призначенням. Бували навіть такі дивні моменти розуміння, що експонати з книжки давно знайомі трирічній дитині.Такі випадки і зараз, через одинадцять років, навіть після тривалого процесу навчання вдома і в школі викликали здивування у Тимофія. Усвідомлення того, що в дитинстві стародавні предмети могли бути знайомі людині, яка ще не сформувалася, було важко зрозумілим для підлітка.«Треба викинути з голови ці фантазії та зайнятися справою, наприклад, виконанням завдань по-іноземному» — подумав він.      

Відклавши важке видання у книжкову шафу, заняття яким було невчасним, школяр ухопився за білий корінець підручника англійської мови. Як тільки він поклав його на стіл, у дверному отворі кімнати з'явилася усміхнена мати, яка повідомила, що вже час до школи.

— Я погано почуваюся — болить голова, мабуть, залишусь сьогодні вдома і займатимуся в бібліотеці, — сказав Тимофій.   

— Гаразд, – погодилася мати. — Обід у холодильнику. Будь обережним, — попередила мати.   

— Так, звичайно, я завжди обережний, — відповів хлопець.

Тамара — мати Тимофія — була вчителькою початкових класів. І любила постійно говорити: «До дітей треба завжди знаходити індивідуальний підхід». Саме вона прищепила синові інтерес до художньої літератури, казок, а бабуся — до наукової, пізнавальної.

Основний дохід у сім'ю приносив Павло — батько Тіми, який працював піарником у місті, що знаходився за п'ятдесят кілометрів від їхнього заміського будинку. Поруч із хлопчиськом у цікавих іграх, спорті завжди був дбайливий батько. З особливою увагою ставився до Тимофія його дід Іван, котрий обожнював змагання та прогулянки з єдиним онуком. Це був міцно складений старий, що знав добре ремесло столяра, до того ж був затятим рибалкою. Іван мав моторний човен і часто разом з товаришами плавав на «білому озері», де за чутками мешкали русалки. З дитинства Тимофію навіть запам'ятався випадок: коли дід із річкових глибин витяг чорно-білого величезного сома та одразу ж за велінням онука відпустив назад. Під враженням побаченого видовища, школяр захопився морською тематикою, прочитавши зокрема Мобі Діка, хоча невдовзі його літературні уподобання кардинально змінилися.. 

Виписуючи англійські дієслова, складаючи речення, Тимофій задумався, що ще жодного разу не був за кордоном. Як там справи? Яка атмосфера у Лондоні, Чикаго, Торонто? Чи зміг би він зі своїм початковим рівнем знань спілкуватися з місцевими жителями? Зупинившись, Тимофій глянув на срібний годинник і з подивом виявив, що проморгав дві години, не дописавши твір на вільну тему.        

На вулиці несподівано пролунав гавкіт собаки, відволікший писаку, який замислився над завершенням оповідання.Тимофій вирішив відреагувати. Відклавши зошит на стопку з книгами, він підвівся з-за столу, відчинивши сяюче світлом скло, і почав заспокоювати Біма.     

— Біме! Ти чуєш! А ну вгамуйся. — Лай знову повторився за вікном — у палісаднику. У хаті, за дверима бібліотеки, простягався невеликий коридор, що вів на вихід до ґанку. Уздовж прихожої стояли відчинені високі двері на кухню. На дерев'яному столику зазвичай розташовувалася старовинна статуетка мандрівного лицаря на коні, з особливим гравіюванням та обрамленням, подарована дідом, коли Тимофію виповнилося вісім років. Зараз вона лежала перекинутою. «Невже в нас завівся привид. Адже Бім залишився зачиненим у дворі».    

Різкий стукіт у вхідні двері насторожив Тимофія, змусивши схопитися за кочергу в кутку коридору. 

— Тіма, це Світлана! — пролунав знайомий голос.     

— І Міша, — додався другий. 

Тіма, довго не роздумуючи, відчинив двері, запускаючи сонячне світло в темний коридор. 

— Привіт, друзі, щось вигляд у вас стомлений. Як минув день у школі?

— Галина Іванівна з фізики, як завжди, довго пояснювала, а все закінчилося практичною роботою.Добре, що ми ще якось підготувалися.

— Повна нудьга, — додав Міша. — Добре, що була "фізра". А ти чим займаєшся і чому вирішив прогуляти?       

— Пишу англійську на понеділок, та голова розколюється.     

— О, ні, я ще не брався за цю справу, — зізнався Міша.   

— Час є! — заспокоїла Світлана.         

— Твій лицар–мандрівник не втримався на коні, — зазначив Міша, побачивши статуетку, що лежала.

Світлана тим часом непомітно пішла на подвір'я.

— Цей лицар буквально щойно ні з того ні з сього впав, поки я працював у бібліотечній за столом.