Другий день школи янголів і демонів

У класі панувала тиша, лише шелест сторінок і тихі кроки вчителя порушували спокій. Рафаель сиділа на своєму місці, намагаючись зосередитися на лекції, але думки знову й знову поверталися до кулону, який вона тримала при собі. Кожен рух його ланцюжка здавався відголоском чогось невідомого, і навіть прості слова вчителя не могли відволікти її від цього.

Ангеліна сиділа поруч і, здається, теж помітила, що подруга не зовсім тут.

— Все гаразд? — тихо запитала вона, перехоплюючи її погляд. — Ти виглядаєш... занурено.

Рафаель коротко кивнула, намагаючись приховати все, що відбувалося всередині.

— Все нормально, просто багато думок.

Учитель, як завжди, був непохитно спокійний, мовивши щось про важливість вивчення нових предметів, але для Рафаель це все звучало наче відлуння.

На її думки накладався ще й погляд Люцифера, який все ще переслідував її, навіть якщо він був далеко. Кожне його слово, кожен рух, що залишався в її свідомості, ніби продовжував жити у її серці.

— Люцифер... — вона тихо промовила його ім’я, майже неусвідомлено.

Ангеліна не сказала нічого, але погляд подруги став тривожним. Вона помітила зміни, що відбулися з Рафаель останнім часом, і це турбувало її більше за все.

— Ти впевнена, що все нормально? — знову запитала вона, цього разу серйозно.

Рафаель глибоко вдихнула, намагаючись взяти себе в руки. Ще один урок, ще один день, і вона знову була тут. Всі питання залишалися відкритими, але вона повинна була пройти через це.

Рафаель глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися, але її внутрішній неспокій все ще не давав спокою. Вона перевела погляд на свою подругу, яка вже зрозуміла, що щось не так, але не поспішала з питаннями. Ангеліна завжди була такою, трохи настороженою, але завжди підтримувала, навіть коли не розуміла до кінця, що відбувається.

— Я просто... — Рафаель не знала, з чого почати, і вирішила зупинитися. Вона не готова була відкриватися, навіть перед тією, кому довіряла найбільше.

Ангеліна знову кинула на подругу погляд, але цього разу мовчки, майже з розумінням. Вона стиснула губи і повернулася до записів. Лише час від часу її очі пробігали по Рафаель, але вона не торкалася цієї теми. Вона знала, що інколи просто треба дати людині час.

Клас продовжував працювати, але для Рафаель усе здавалось дуже далеким. Її думки кудись вели, але вона не могла їх зупинити. Що він хотів сказати, коли віддав кулон? Чому вона так відреагувала на його присутність? І головне — що тепер робити з тими почуттями, які раптом прокинулися, навіть якщо вона намагалася їх поховати?

Завершивши урок, вчитель подивився на них.

— Не забувайте, що сьогодні у нас ще одне заняття після обіду. Переконайтесь, що ви підготувалися.

Рафаель майже не звернула уваги на його слова, але коли всі почали збиратися, вона вирішила вийти на кілька хвилин з класу. Вона не могла залишити своїх думок без відповіді.

Ангеліна помітила це і кинула їй погляд, але Рафаель лише злегка посміхнулася, запевняючи, що все буде добре.

— Тільки на кілька хвилин, — сказала вона, виходячи з класу.

Вона йшла по коридору, не зовсім розуміючи, куди веде її цей шлях. Природний імпульс вивів її до відкритих дверей на терасу, де знову грало сонце, але тепер, здається, навіть воно не могло повністю відігнати хмари з її думок.

Тут вона знову його побачила. Люцифер. Той самий, з чорними крилами, але цього разу він стояв на краю даху, дивлячись на неї, немов чекаючи.

Рафаель не могла втриматися. Її серце почало битися швидше, хоча вона вже давно намагалася забути цей погляд. Вона не повинна була бути тут. Але щось всередині, те ж саме, що й перед тим, коли вона тримала кулон, вело її до нього.

— Ти тут... знову, — сказала вона, зробивши крок вперед, намагаючись не показати, як її охоплює тривога.

Люцифер злегка посміхнувся і, не зводячи погляду, відповів:

— Ти не думала, що зможеш уникнути мене назавжди, Рафаель.

Клас поступово порожнів, і студенти почали виходити з аудиторії. Рафаель і Ангеліна йшли разом, обговорюючи, як провести час до наступного уроку. У буфеті зібралися всі: янголи з янголами, демони з демонами. В обстановці не було звичної гармонії, яка існувала раніше між ними. Тепер, після останніх подій, між двома групами стояла невидима, але відчутна стіна.

Рафаель взяла свою тарілку і сіла за столик поруч з Ангеліною, хоча її погляд постійно мандрував у бік демонової компанії. Сем сидів за одним столом з іншими демонами, сміючись і обговорюючи щось між собою. Але його погляд час від часу зупинявся на дівчатах, які сиділи далеко від них.

Ангеліна, схоже, не могла не помітити, як Рафаель часто поглядає в бік демонів. Вона обережно поклала ложку на тарілку і запитала тихо:

— Ти все ще думаєш про нього?

Рафаель кивнула, не знаючи, як правильно відповісти. Її серце відгукувалось на кожен рух Люцифера, навіть коли він не був поруч. Ці емоції, що переповнювали її, були неймовірно заплутаними.

— Якби я могла просто забути... — міркувала вона вголос, беручи ковток з чашки.

Ангеліна зітхнула, поклавши руку на її руку.

— Не кожна історія повинна мати щасливий кінець, Рафаель. Але якщо ти все ще його любиш, чи не варто бути чесною з собою?

Рафаель мовчала, глядячи на свою подругу, і все ще не була готова до цього кроку. Чи могла вона дійсно повернутися до нього, чи це було просто спогадом, який не мав права на існування?

Поки вони говорили, Люцифер сидів за столом з демонами, іноді кидаючи погляди в бік Рафаель. Він знав, що вона була близько, і це задовольняло його. Але цього разу він не наближався. Тільки одна деталь все ж не давала йому спокою: кулон, який він дав їй. Він мав більше значення, ніж просто подарунок. І Люцифер це розумів.

І поки в буфеті тривала своєрідна ізоляція між двома групами, зовсім невидимий, але реальний бар’єр між янголами і демонами, Рафаель обережно відчула щось важливе: її вибір, її шлях — це те, що вона повинна пройти сама, без огляду на оточення.