Клуб

У клубі на Землі панувала атмосфера розслабленості і хаосу. Музыка била в такт серцям, а в повітрі висіла запах свободи та відпущених обмежень. Сем, Рафаель і Ангеліна вирвалися з повсякденної рутини, залишивши за собою академію, демонів і небесні обов'язки.

Сем стояв за барною стійкою, запитуючи у бармена якийсь коктейль з імбиром і алкоголем. Він вивчав барменів, які готували напої, ніби цей момент був справжнім виходом із нормального світу, і все навколо було лише грою.

Рафаель сиділа поруч, піднявши келих з яскраво-червоним напоєм, і поглядала на танцювальну площу. Світло клубу було м'яким, з багатьма кольоровими вогнями, що створювали атмосферу магії, яка так відрізнялася від її звичних небесних просторів.

Ангеліна, з усмішкою на обличчі, танцювала біля стійки, рухаючись в ритмі музики. Її світле волосся, що виглядало майже золотим під клубними вогнями, розліталося в повітрі, а погляд був розслабленим, але водночас інтенсивним. Вона виглядала абсолютно вільною.

— Ну що, дівчата, готові до вечора? — Сем звернувся до них, піднімаючи свій келих у знак тосту.

Рафаель усміхнулася, піднімаючи келих вгору. Її очі сяяли від легкості цього моменту, відпочинку від відповідальностей.

— Думаю, цей момент важливий, — сказала вона, роблячи ковток і закриваючи очі від задоволення від алкоголю, який відчувала. — Нам не часто випадає шанс просто бути собою.

Ангеліна, танцюючи, вигукнула в ритмі музики:

— Ви не можете собі уявити, як я чекала цього! Ніяких правил, просто ми і цей клуб. Я навіть забула, що існують ангели і демони!

Вони троє сміялися і пили, розслабляючись і відпускаючи всі свої турботи. Атмосфера клубу була нестримною, і з кожним наступним танцем і келихом вони відчували, як відпускають серйозність своїх обов'язків. Вони танцювали, сміялися, раділи цьому незабутньому вечору, поки музика заповнювала простір.

Кожен рух їхніх тіл був вільним, без жодних обмежень, і навіть у думках про небеса та Рай, цей момент здавався чимось новим і захоплюючим.

Музика гучнішає, і атмосфера в клубі стає ще більш енергетичною. Рафаель відчувала, як ритм вабить її тіло, і вже не могла стояти на місці. Вона підняла голову і дивилася на Ангеліну, яка, здається, відчувала себе вільно, як ніколи раніше. Тепло і захоплення заполонили кожну клітинку її тіла.

— Ось це я розумію, — вигукнула Ангеліна, знову потягнувшись до келиха, в якому залишалося кілька останніх крапель. — Це справжня свобода!

Рафаель сміялася, відчуваючи, як алкоголь розслаблює її. Вона вже не думала про те, що може бути після цього вечора. Їй просто хотілося насолоджуватися моментом. Вона приєдналася до подруги на танцполі, і разом вони потрапили в ритм.

Сем, який спостерігав за ними з бару, нарешті вирішив підійти. Він підняв келих і з усмішкою на обличчі вирушив до дівчат.

— Я ж казав, що вам сподобається! — голос Сема пробився крізь музику. — Витримали б ви ще один раунд?

Рафаель нахилила голову, весело поглянувши на нього.

— Що, вважаєш, ми зможемо вийти з цього місця вранці? — запитала вона, підморгнувши.

— Навіщо виходити? Це ж тільки початок! — Сем зробив жест, ніби обіцяючи, що вечір тільки набирає обертів. — Давайте жити цим моментом!

Танці ставали все більш інтенсивними, і з кожною секундою вони забували про все, що могло б нагадати їм про серйозність їхніх місій, ангельську природу або майбутнє. Це була їхня ніч, їхній шанс бути простими людьми, без умовностей і зобов'язань.

Між танцями Сем продовжував підтримувати веселий настрій, а Ангеліна і Рафаель пили, сміялися та розмовляли про все і нічого, відпускаючи свої думки. Ритм музики вів їх вперед, і вони відчували, як енергія клубу заповнює їх.

— Цей клуб — це точно те місце, де ми маємо бути, — сказала Ангеліна, намагаючись голосно перекричати музику, — це справжнє життя!

Рафаель погодилась, її серце билося в такт з пульсом клубу. Вона відчула, як світ навколо перетворюється в суцільний танець і сміх. Справжня свобода була тут і зараз.

Але не встигла Рафаель насолодитися моментом, як усе змінилося. Її погляд ковзнув по натовпу — і вмить застиг. У клубі, серед вогнів і танцюючих тіл, стояв він.

Люцифер.

Високий, упевнений у собі, одягнутий у темне, з тим самим крижаним поглядом, що пронизував до кісток. Його присутність розрізала атмосферу легкості, ніби хтось раптом вимкнув музику в її голові.

Рафаель зупинилась посеред танцполу. Усе навколо продовжувало вирувати — сміх, алкоголь, світло — але вона вже не чула нічого. Її тіло ніби закам’яніло, а в голові пролунало лише одне: чому він тут?

Ангеліна помітила зміну в подрузі й одразу нахилилась до неї:

— Рафаель? Що трапилось?

Та лиш кивнула у бік бару. Ангеліна обернулася — і побачила його. Люцифер сидів, не зводячи погляду з Рафаель, з ледь помітною, насмішкуватою посмішкою. Його погляд був гострий, як лезо, і в ньому було щось хижо-спокійне.

Сем теж звернув увагу на зміну в настрої.

— Що за… О, серйозно? Він навіть сюди приперся?

Рафаель злегка похитала головою, опустивши очі. Вся ейфорія розвіялася, ніби її облили крижаною водою.

— Може, підемо? — тихо запитала вона. — Не хочу, щоб він зіпсував вечір…

Але в глибині душі вона вже знала — вечір зіпсований. З появою Люцифера повітря стало важчим, а її настрій — тривожним. Здавалося, він спеціально з’явився, щоби нагадати: вона — янгол, а він — демон. І між ними завжди буде прірва.

Рафаель відвела погляд, намагаючись зібратися. Її серце стискалося не лише від несподіваного страху чи тривоги — біль був глибший, старіший, той, що ховався за яскравими усмішками й спробами забути.

Колись вона й Люцифер були разом.

Їхня історія — заборонена, неможлива, але така справжня. Вони зустрілись у міжсвітті, де час розтікався, як мед, а тиша була гучнішою за слова. Він був іншим тоді — менш злим, більш людяним. А вона ще не знала, як боляче може кохання розрізати крила.