Глава 3

Маргарет Квінст та її чоловік Гілберт напередодні придбали книгу в незвичайній крамниці містера Ендрю, навіть не підозрюючи, що ця покупка згодом переверне їхнє звичне життя з ніг на голову! Усі події відбувалися у Флориді, Сполучені Штати Америки, де подружжя мешкало у затишній квартирі, оточеній звичайними міськими будівлями, автомобільними дорогами та вечірніми вогнями великого міста.

Після робочого дня, повернувшись додому, повечерявши та обговоривши звичні побутові справи, Маргарет нарешті вирішила присвятити трохи часу собі. Гілберт залишився на кухні допивати свою останню чашку чаю, а вона влаштувалася у м'якому кріслі неподалік від невеликої лампи, світло якої створювало затишну атмосферу для читання. Книга, придбана напередодні, лежала поруч, і жінка вже кілька разів ловила себе на думці, що їй цікаво дізнатися, про що ж у ній ідеться.

Взявши її до рук, Маргарет уважно роздивилася обкладинку, а тоді затримала погляд на назві.

«Вихід з Еларіуму».

— Хм... Цікаво! — тихо промовила вона, ніби звертаючись до самої себе.

Вмостившись зручніше, жінка розгорнула першу сторінку й почала читати. Історія розпочиналася з розповіді про чоловіка на ім'я Антуан, який жив на одному давно забутому півострові десь на берегах Іспанії. Місце, описане автором, здавалося віддаленим від усього світу, а його мешканці жили за власними правилами, дотримувалися старих звичаїв і вірили в легенди, що передавалися з покоління в покоління.

«Звичайна фентезійна книга», — подумала Маргарет, перегорнувши наступну сторінку.

Вона не була проти подібних історій, хоча й не вважала себе великою прихильницею фантастичних світів, драконів та всіляких неймовірних пригод, однак початок виявився достатньо цікавим, щоб затримати її увагу. Вона продовжила читати, час від часу змінюючи положення в кріслі, навіть не здогадуючись, що зовсім скоро сама стане частиною цієї історії!

Минуло чимало часу. На кухні Гілберт допив свій чай, поставив чашку на стіл і, поглянувши на годинник, зрозумів, що вже давно пора відпочивати. Він вимкнув світло, перевірив, чи зачинені вхідні двері, а тоді попрямував до спальні, де сподівався побачити дружину.

Тим часом Маргарет, захопившись читанням, майже непомітно для себе почала засинати. Її голова повільно схилилася набік, пальці, що ще недавно міцно тримали сторінки, послабили хватку, а книга залишилася розгорнутою на її колінах. У кімнаті панувала тиша, лише настільна лампа продовжувала освітлювати сторінки, на яких рядки здавалися нерухомими, хоча насправді саме в цю мить починалося щось незвичайне.

Щойно Маргарет повністю занурилася в сон, сторінки книги ледь помітно заворушилися. Спочатку одна, потім інша, а згодом між ними пробігло дивне мерехтіння, яке поступово охопило всю поверхню паперу. Літери ніби почали змінювати своє розташування, зливаючись у слова, а ті, своєю чергою, оживали, перетворюючись на сцени з історії. Невидима сила потягнула жінку всередину написаного світу, і за мить крісло залишилося порожнім!

Коли Гілберт увійшов до спальні, Маргарет уже ніде не було.

Він зупинився на порозі, окинув поглядом кімнату, а тоді перевів очі на крісло, де ще зовсім недавно сиділа дружина. Там залишилася лише книга, розгорнута на сторінці, яку вона читала перед сном.

— Маргарет, ти у ванній? — запитав він, спочатку не надаючи її відсутності особливого значення.

Відповіді не було.

Гілберт пройшов трохи далі й повторив запитання, цього разу голосніше:

— Маргарет, ти мене чуєш?

Тиша.

Він припустив, що дружина могла піти до ванної кімнати, тому попрямував туди, зупинився біля дверей і, як завжди, попередив:

— Маргарет, я заходжу!

Відчинивши двері, він увімкнув світло, але нікого не побачив. Ванна була порожньою, рушники висіли на своїх місцях, а всі речі залишалися там, де їх зазвичай залишала дружина.

— Дивно... — пробурмотів він, озираючись.

Тепер його почало охоплювати занепокоєння. Маргарет не могла просто так зникнути з квартири, адже вхідні двері були зачинені, а жодного звуку, який міг би свідчити про її вихід, він не чув.

Гілберт повернувся до спальні, ще раз оглянув кімнату, заглянув за двері й навіть перевірив, чи не залишилася дружина десь у сусідньому приміщенні. Однак усе було марно.

Його погляд знову зупинився на кріслі.

Він підійшов ближче, нахилився й узяв до рук книгу, яку Маргарет читала ввечері.

— І що ти тут робиш? — промовив він, роздивляючись обкладинку.

Але щойно його пальці торкнулися сторінок, книга раптом засвітилася, а повітря навколо нього ніби здригнулося від невідомої сили. Гілберт навіть не встиг відреагувати, як його потягнуло вперед, просто всередину розгорнутих сторінок!

За мить спальня, крісло, знайомі стіни та все, що ще секунду тому було частиною його звичайного життя, зникло!

Він опинився в іншому світі!

Тим часом містер Ендрю, власник тієї самої крамниці, де подружжя придбало книгу, чудово знав, що саме щойно сталося. Він не був звичайним продавцем, який просто любив читати й рекомендувати відвідувачам цікаві історії. Його книги мали особливу властивість: вони могли переносити людей у створені ним світи, проте далеко не кожному випадало пережити подібну пригоду!

Річ у тім, що не всі люди мають достатньо розвинену уяву та фантазію, щоб повністю зануритися в прочитане. Дехто відкриває книгу лише заради того, щоб заповнити вільний час, інші читають кілька сторінок і відкладають її, так і не зацікавившись історією, а хтось узагалі бере до рук літературу лише для того, щоб створити враження людини, яка багато читає.

Але є й ті, хто здатен настільки глибоко відчути написане, що межа між вигаданим і справжнім для них стає майже непомітною. Вони бачать перед собою не просто слова, а цілі світи, уявляють обличчя персонажів, чують їхні голоси, відчувають атмосферу описаних місць і мимоволі починають проживати історію разом із героями.

Саме такі читачі й отримували шанс стати частиною його книг!