Глава 2

Містеру Ендрю було сорок п'ять років, хоча на перший погляд йому можна було дати трохи менше, адже він умів підтримувати себе у добрій формі, не нехтував зовнішністю і завжди мав вигляд людини, яка точно знає, куди прямує і чого хоче від життя. Його зовнішність вирізнялася особливою мужністю та стриманою елегантністю: густе хвилясте волосся темно-каштанового кольору з помітними сріблястими пасмами біля скронь недбало спадало на чоло, а коротка доглянута борода, у якій уже проступала сивина, підкреслювала виразну лінію щелепи. У нього були проникливі очі, здатні довго й уважно розглядати співрозмовника, не видаючи при цьому жодної зайвої емоції, а на обличчі нерідко з'являлася ледь помітна усмішка, яку важко було правильно витлумачити. Він міг здаватися привітним, навіть трохи іронічним, проте за цією зовнішньою невимушеністю ховався чоловік із непростим характером, гострим розумом і звичкою помічати значно більше, ніж говорив уголос.

Ендрю віддавав перевагу класичному одягу, особливо темним пальтам, добре пошитим піджакам, сорочкам і якісним шарфам, не надто захоплюючись мінливою модою, адже вважав, що справжній стиль не потребує постійного оновлення. У його гардеробі переважали чорний, графітовий, темно-синій і бордовий кольори, а кожна річ мала своє призначення, навіть якщо сторонньому спостерігачеві здавалося, що він просто не любить експериментів. Він не був марнославним, однак добре розумів, яке враження справляє на людей, і за потреби вмів скористатися цим, особливо коли йшлося про розмови з тими, хто приходив до нього з надмірною цікавістю.

За професією Ендрю був письменником, причому не просто автором популярних романів, а людиною, чиє ім'я вже давно асоціювалося з незвичайними фентезійними історіями, сповненими загадок, небезпечних пригод, старовинних королівств, дивовижних істот і персонажів, чиї долі перепліталися набагато складніше, ніж могло здатися після прочитання перших сторінок. Він мав особливу здатність придумувати світи, у яких хотілося залишитися надовго, де кожне місто мало власну історію, кожен замок приховував таємницю, а навіть незначний персонаж міг виявитися причетним до подій, здатних змінити долю цілого королівства. Його твори відрізнялися насиченими деталями, несподіваними поворотами й дивовижною реалістичністю, через яку читачі часом сперечалися між собою, намагаючись з'ясувати, звідки письменник бере настільки переконливі подробиці вигаданих місцевостей.

Сам Ендрю ніколи не поспішав пояснювати джерела свого натхнення, а на запитання про те, чи існують місця, описані в його романах, зазвичай відповідав із незмінною усмішкою, що кожен письменник має право на власні секрети. Він не любив розповідати про незавершені рукописи, не дозволяв стороннім переглядати свої робочі записи й особливо неохоче говорив про те, як саме вигадує персонажів. Дехто вважав його просто замкнутою людиною, інші приписували йому надмірну самовпевненість, але ніхто з тих, хто знав його лише за літературними зустрічами та інтерв'ю, навіть не здогадувався, наскільки буквальним було його ставлення до власних історій.

Річ у тім, що Ендрю чудово знав: його книги не були звичайними книгами, а світи, описані на їхніх сторінках, не існували лише в уяві автора. Він сам зробив їх такими, навмисно створивши особливу властивість, завдяки якій написане могло перетворюватися на справжню реальність для тих, хто потрапляв усередину. Це не було випадковим збігом, дивним прокляттям чи подарунком невідомих сил, який звалився на нього одного дня, адже Ендрю працював над цим свідомо, крок за кроком, поки не навчився встановлювати межу між звичайним світом і вигаданими ним просторами. Він знав, що відбувається з людиною, яка опиняється по той бік сторінок, розумів, що там діють власні правила, а найголовніше — усвідомлював, що не кожен мандрівник зможе повернутися назад без наслідків.

Для нього кожна книга була набагато більшою, ніж завершений рукопис із певною кількістю розділів. Це був окремий всесвіт, який мав власну історію, географію, мешканців і події, що могли розвиватися навіть тоді, коли автор не торкався пера. Ендрю не завжди мусив контролювати кожен рух своїх персонажів, адже створені ним світи поступово набували самостійності, а їхні мешканці жили за встановленими правилами, приймали рішення, закохувалися, сварилися, боролися за владу й часом робили те, чого він зовсім не планував. Саме ця особливість і приваблювала його найбільше: він міг створити початок історії, визначити її основні напрямки, але не завжди знав, чим закінчиться шлях кожного героя.

Попри таку незвичайну роботу, у повсякденному житті Ендрю мав цілком земні звички, без яких не уявляв свого дня. Він дуже любив каву, але ніколи не ставився до її приготування як до звичайної необхідності прокинутися чи зосередитися. Для нього це був невеликий особистий ритуал, який дозволяв на певний час відкласти всі справи й насолодитися тишею. Найчастіше він обирав міцну ароматну каву з кардамоном, хоча іноді надавав перевагу кориці, особливо в прохолодні дні, коли за вікном дощило або повільно сутеніло. Він любив відчувати пряний аромат ще до першого ковтка, а якщо мав достатньо часу, готував напій самостійно, не довіряючи цю справу навіть найкращій кав'ярні.

До кави обов'язково мало бути щось солодке, адже Ендрю належав до тих чоловіків, які зовсім не соромилися власних маленьких слабкостей. Він любив шоколадні цукерки, мигдалеве печиво, вершкові тістечка, круасани з начинкою та різноманітні десерти, хоча особливо цінував домашню випічку, у якій не було надмірної солодкості. На його робочому столі нерідко можна було побачити невелику тарілку з печивом або коробочку цукерок, які він купував про запас, хоча цей запас чомусь рідко залишався недоторканим довше кількох днів. Навіть під час напруженої роботи над новою книгою він міг раптом відкласти рукопис, зробити кілька ковтків кави й замислитися над тим, чи не бракує його історії ще одного персонажа, здатного перевернути все з ніг на голову.