Частина 3. Майбутнє

Тереза відчинила вхідні двері та тільки тоді стягла із голови капюшон. На вулиці періщив такий дощ, який буває лише на початку літа: бери не бери із собою парасольку, а все одно сухою лишиться тільки твоя маківка, і то не завжди. От і зараз Тереза була мокра як хлющ і забрьохана грязюкою, але щаслива, що прийшла додому.

У невеликій квартирі зараз знаходилися лише четверо її мешканців: Яна дошивала щось схоже на ковбойську жилетку, Торвальд порався на об’єднаній із вітальнею кухні, а Вік із Христо сиділи у спальні, обклавшись горою книг.

- От і потрібно було тобі у таку погоду бігати по крамницях? – спитав Торвальд, виходячи із кухні із тарілкою саморобної локшини по-китайськи.

- Не забувай, виставка на носі, а в мене ще не все готово, - відпарувала Тереза, кидаючи здоровезний вузол із набраним по секонд-хендах одягом у кут. – Краще спитай Енея, чому він поперся на роботу у такий дощ…

- Дурне питання: якщо тобі потрібно до іншого міста, у будь-яку погоду поїдеш, - заперечив Торвальд. – Христо! Віку! І не набридло вам там пихтіти над підручниками? Зараз все ж таки літо!

- Т-так краще п-поступово готуватись, щоб п-потім не нервувати.

Тереза спіймала себе на тому, що мимоволі напружує слух, аби почути до болю знайоме клацання. Але зараз його заміняли майже звичайні кроки – майже, тому що тим, хто знав, чулося у них щось металічне. І не дивно: два головні атрибути Віка змінилися. Буквально через кілька днів після того, як компанія прибула до Енеєвого помешкання (от же ж іронія: як жила тут ціла банда, так і тепер живе!), Вікові протези розвалилися на очах. Та ще з’ясувалося, що це були не зовсім ті протези, яких він потребував – вони були для бігу, і як Еней ні намагався їх відремонтувати, вони так і лишилися зламаними. Але зараз Вік носив протези для ходіння, які, на відміну від його старих, чудово ховалися під довгими штанами і дозволяли взуватися, адже старі протези були більше схожі на леза, і надягти на такі взуття було проблематично, м’яко кажучи. Одне слово, тепер, якщо не знати, то й не здогадаєшся, що у Віка щось не так із ногами – однозначно варто було збирати на нові протези всім миром, як і на нові окуляри, цього разу у прямокутній оправі. На останньому наполіг Еней («ти не анімешний пе’гсонаж і не ка’гикату’га!»).

- Ну добре, ти, - погодився Торвальд. – Ти в нас вибрав благородний напрямок медицини…

- Ветеринарної, - нагадав Вік. – На людей я в-вже надивився.

- Не забувай: лікарі рятують людей, а ветеринари – людство, - відмітив Торвальд, змусивши Віка зашарітися. – А ось Христо навіщо напружуватися? Туризм – це не так вже й складно…

- Одразу видно, що ти ті посібники і в вічі не бачив, - перебив Христо, заходячи у кімнату. – Ось дам я тобі ті завдання порозв’язувати, а тоді на тебе ся подивлю…

Тим часом чайник за спиною Торвальда ніби сам по собі наповнився водою та встав на плиту, Терезин мокрющий дощовик злетів із неї та відправився на балкон, а принесений нею вузол розв’язався, відкривши свій вміст – здебільшого джинсові куртки та кольорові футболки (до деяких дощ все ж таки добрався).

- А у Криївці ти цього не любив, - відмітила Яна і зараз же отримала по голові скрученими шкарпетками з інопланетянами.

- Більше ми туди ніколи ся не вернемо, - відрубав Христо, який до цього стояв із таким виразом, ніби він до літаючих предметів взагалі не має відношення. – Питання вич’рпане.

Вголос цього ніхто не сказав, але лише нещодавно останні з них практично позбулися відчуття, що одного дня «за ними прийдуть». Наступного ж дня після втечі із цирку Еней сам відправився до Криївки, аби розвідати наслідки, і повернувся страшенно здивованим – пан Тихомиров, виявляється, розмовляв із ним ввічливо та спокійно. По-справжньому ввічливо та спокійно. Мало того, він поводився так, ніби бачив Енея вперше, і результатом розмови стало те, що Енеєві вдалося оформити офіційне відрахування брата із Криївки. «Роговий?.. Так, є у нас такий… То ви його брат?..» - тон у пана Тихомирова був такий, наче в нього й не було причин утримувати Віка у Криївці. Про існування самого Віка він ніби не забув, але йому явно не було діла до того, хто це взагалі такий. Казкарка припускала, що так спрацювала здатність Морока не запам’ятовуватись детально, тільки цього разу це стосувалося не його.

«Так викрадати особові справи ся не доведе? А я вже все продумав…» Енеєві це було навіть на руку – він як ніхто знав, яке пекло можна влаштувати за допомогою паперу, навіть якщо його не підпалювати. Поступово йому вдалося провернути те ж саме із Казкаркою, Христо, Яною, Марком та Терезою (цього разу у деталі ніхто вже вдаватися не хотів, хоча Марк потай і підозрював, що Еней видав себе за їхнього родича… стирання пам’яті – штука тонка, що не кажи), а тоді вже із Торвальдом та Римусом. Про Єремію подбала родина, наймолодшу представницю якої детально описала Казкарка, не помилившись у жодній деталі. А саме, одного дня саме ця представниця влаштувала із Торвальдом сеанс відеозв’язку та повідомила, що Єремія «вже вдома», і це була правда.

Але на цьому епопея не закінчилася. Одразу після того, як Еней розібрався із питаннями відрахування та виселення з гуртожитків, «банда» потай почала забирати свої речі із кімнат – потай, тому що, по-перше, хтось із учнів або викладачів міг їх побачити, і тоді почалися б як мінімум незручні питання; по-друге, як виявилося, на фотографії «зниклих» в особових справах директор дивився байдуже, ніби й не впізнавав, хто це, але це не означало, що йому треба було попадатися, незважаючи на Терезині слова про те, що і на них живих він (і не лише він) реагував так, нібито їх і не знав. І тут згодилися чарівні артефакти із книг. Цього разу Тереза позичила плащ-невидимку, який справді виявився таким великим, що під ним могли би поміститися троє людей. Щоправда, спершу довелося перенести всі речі у покинутий будинок неподалік, щоб потім Тереза зуміла повернути плащ і позичити «бездонну» сумочку, але це здавалося не такою вже й проблемою, коли втікачі думали про те, що більше сюди ніколи не повернуться. До того ж найскладнішим у транспортуванні виявився старий радіоприймач із обгорілими відбитками пальців, який Марк навідріз відмовився залишати.