Розділ 7. Перший відвідувач нового року

Перший день нового року дихав тихо —
ніби світ ще не наважився прокинутися повністю,
боячись сполохати диво, що оселилося в серцях.

Марта й Марко відкрили книгарню рано —
двері відчинилися з мелодійним дзеленчанням,
ніби дзвіночки вітали сонце, що пробивалося крізь хмари.

Всередині все сяяло:
гірлянди миготіли, як зірки, що забули згаснути,
ялинка шелестіла голками, прикрашена пелюстками з учорашнього дива,
а полиці дихали теплом — ніби мрії прокинулися від опівнічного поцілунку.

Вони стояли за прилавком — рука в руці,
усмішки тихі, очі — повні відбиття один одного.
— Перший відвідувач буде особливим, — прошепотіла Марта.

Марко кивнув, поцілував її в скроню —
ніжно, як промінь на снігу.
Дзвоник задзеленчав — мелодійно, радісно.
У дверях з’явилася літня жінка —
у теплому пальто, з букетом пролісків у руках,
очі сяяли, ніби в них ховалося все сонце зими.

Вона зупинилася, озирнулася —
ніби впізнала місце з давньої казки.
— Добрий день, — сказала вона м’яко. — Я... пані Ірина. Проходила повз і побачила світло. Таке тепле. Ніби кличе.

Марта посміхнулася — серце впізнало.
— Заходьте. Чай гарячий. Новий рік тільки починається.
Пані Ірина сіла біля ялинки, поставила проліски у 

вазу — квіти ніби розквітли яскравіше від її дотику.

— Колись, давно, я мріяла про диво в Новий рік, — розповіла вона тихо. — Про те, щоб не бути самій у цю ніч. Але роки минали... а диво не приходило. Я вже майже забула.

Вона помовчала, дивлячись на Марту й Марка —
на їхні сплетені руки, на усмішки, що не ховалися.
— А сьогодні прокинулася — і відчула. Ніби щось кличе. Прийшла — і ось, ви. Молоді, закохані. Ніби моя мрія... повернулася до когось іншого.

Марта заплющила очі й прошепотіла:
— Книгарне, дай книгу для пані Ірини. Про диво, що не спізнюється.
Полиці зашелестіли — радісно, ніби сміялися.
З’явилася книга — у блакитній палітурці, з срібними зірками.
Назва: «Диво, що чекає свого часу».
Пані Ірина взяла її — руки тремтіли.

Відкрила — сторінки з історією про жінку, яка чекала диво все життя, а воно прийшло не принцем,
а теплом чужих сердець,
усмішкою молодих закоханих,
і букетом пролісків у новорічній книгарні.

Вона прочитала — сльози блищали, але усмішка була щира.
— Це... для мене?
Марта кивнула.
— Для всіх, хто чекав. Диво прийшло — у нас.
Пані Ірина встала, обійняла Марту, потім Марка.
— Дякую. Я повернуся. Ви дуже милі.
Вона пішла — легша, ніби роки скинула.

Марта й Марко стояли в дверях, дивлячись, як вона йде по снігу —
сліди її ніби квітнули проліском.
Марко притягнув Марту ближче.
— Перший відвідувач — і вже диво.
Марта поцілувала його — під першим сонцем нового року.
— Наше диво триває.

Книгарня шелестіла — тихо, щасливо.
Новий рік приніс не тільки любов.
Він приніс і першого гостя —
щоб нагадати: мрії не спізнюються.
Вони просто знаходять тих, хто готовий їх прийняти.