Розділ 1. Новорічна ніч у книгарні

Марта відчинила двері книгарні, і її одразу огорнув чарівний аромат — суміш старого паперу, хвої та легкого морозного повітря, що просочилося крізь щілини.

 Була ніч 31 грудня, і за вікном тихо кружляв сніг — великими, пухнастими пластівцями, ніби небо розсипало тисячі кришталевих зірок. Вуличка блищала від новорічних гірлянд: м’яке золоте світло лампочок переливалося на снігу, а десь далеко лунали дзвіночки санчат і тихий сміх людей, що поспішали на площу.

«Книгарня забутих  мрій» стояла в тиші, ніби зачарована. Маленька ялинка біля прилавка чекала на прикраси, а на полицях книги ніби дрімали під шаром пилу. Марта приїхала сюди після бабусиної смерті — впорядкувати справи перед продажем. Але цього вечора щось тримало її: ніби бабуся шепотіла з кожної сторінки.

Вона знайшла записку на прилавку — бабусин почерк, акуратний і теплий, з маленьким малюнком зірки:
«Доню Марто,
У Нову ніч мрії прокидаються найсильніше — яскравіші за феєрверки, тепліші за камін. Не закривай двері назавжди. Книгарня ще потрібна світу... і тобі.
З Новим роком, моя чарівнице.
Твоя бабуся Олена.»

Марта посміхнулася крізь сльози й увімкнула старі гірлянди — вони замиготіли м’яким, казковим світлом, ніби зірки спустилися з неба в кімнату. Вона прикрасила ялинку кількома кулями з бабусиної коробки — срібними, блискучими, з легким дзвоном.
Годинник пробив одинадцяту. За вікном уже вибухали перші феєрверки — барвисті спалахи в ночі.

Марта сіла в старе крісло біля вікна, заплющила очі й прошепотіла:
— Хотіла б книгу про нове начало. Щось чарівне, тепле. Для Нового року...
Полиця навпроти зашелестіла — ледь чутно, ніби крила метелика. Марта відкрила очі: на порожньому місці лежала книга — стара, у сріблястій палітурці, присипаній блискітками, ніби інеєм. Назва виблискувала: «Новорічний  подарунок».

У цю мить дзвоник задзеленчав — мелодійно, ніби сам привітав Новий рік.
У дверях стояв незнайомий хлопець — високий, у теплому светрі, з сніжинками на волоссі й легкою усмішкою. У руках — маленька коробочка з імбирним печивом, що пахло корицею й апельсином.
— Добрий вечір, — сказав він м’яко, ніби вони вже знали одне одного, хоч Марта бачила його вперше. — Я проходив повз і побачив світло. Вогники такі чарівні... Можна сховатися від холоду й салютів?

Марта кивнула, серце закалатало — ніби книга вже почала свою магію.
— Звісно. Заходьте. Чай є гарячий. І печиво — якщо ви поділитеся своїм.
Він увійшов, струснув сніг із плечей — пластівці розтанули на підлозі, ніби зірки.
— Мене звати Марко. А це печиво — для Нового року. З корицею, як люблять у казках.
Вони сіли біля ялинки, під м’яким світлом гірлянд. За вікном пробило північ — феєрверки розквітли барвами, небо стало казковим полотном.

Марта подивилася на книгу в руках, потім на нього.
— З Новим роком, Марко.
Він усміхнувся — очі заіскрилися, ніби відбиттям зірок.
— І тебе, незнайомко. Здається, цей рік буде чарівним.
Полиці зашелестіли тихо — ніби книгарня шепотіла: «Початок».

Марта зрозуміла: двері зачиняти ще рано. Новий рік тільки починався — з магією, снігом і незнайомцем, який вже не здавався таким незнайомим.