Запис № 548: Дитя четверга

Гроза зовні не закінчиться ніколи, думає Донні. Вітер виє, грім гуркоче – навіть тут чути. А от їжі скоро не залишиться. Де взяти ще? Донні не бачив тут нікого живого. І ніхто так і не прийшов по нього. Ніхто.

Донні знаходить шматок хліба – засохлий, схожий на гуму, але ще їстівний – у сумці та вчіпляється у нього зубами. Дощ коли-небудь закінчиться? Він майже забув, як виглядає сонце…

Спалах.

Це не спалах сонця – воно сюди не заходить. Це білий спалах, а коли він зникає, щось вдаряється об землю. Ні, хтось. Донні швидко ховається за великим каменем та потихеньку визирає з-за нього.

Тут люди. Четверо – двоє чоловіків і дві жінки… Ні. Двоє з них – це хлопчик і дівчинка, хоч і набагато старші за Донні, це точно. Чоловік виглядає звичайно: стрункий, але широкоплечий і кругловидий, із світло-каштановим волоссям, що досягає підборіддя і кінчики якого стирчать догори. Смішно. Жінка – бліда та худа (спершу Донні навіть сумнівається, що це жінка), а її шевелюра коротка, майже хлопчача, і чорніша за чорне. В дівчинки волосся теж чорне, але довге і нагадує пружинки, що стрибають із кожним рухом. А у хлопчика на голові росте трава. Соковита, зелена, чудова трава, як перед будинком, де Донні колись жив. Вони всі вдягнуті у довгі штани та куртки, а дівчинка дивиться на чудернацький шкіряний браслет на лівій руці.

Донні не розуміє їхньої мови, але розбирає кілька слів – «тут», «вірно», «святий». Тоді чоловік перестає говорити і повільно іде до схованки Донні.

І раптом лоб Донні наче спалахує, і він бачить людину із холодними очима, яка схиляється над ним. Це не цей чоловік. Цю людину Донні бачив дуже давно і багато разів. Сам не розуміючи, що робить, він біжить геть, до лабіринту печер всередині гори. Там його ніколи не знайдуть. За ці три дні Донні так добре вивчив ці коридори, що тепер може відрізнити їх за дотиком.

Віддихавшись, Донні розуміє, що за ним ніхто не женеться. Ані луни, ані голосів, ані кроків – нічого. Може, варто повернутися? Може, вони пішли? Це не обов’язково стосується мене, каже собі Донні та повільно, аби не шуміти, повертається до вхідної печери. Його сумка валяється там, де він її залишив – надто важка, із нею не побіжиш. Її ніхто не чіпав. Але з’явилося щось нове: маленький трикутний будиночок із тьмяно-зеленої тканини. Ненадійний: замість дверей – шторка, яку можна запросто зрушити. Донні, не в змозі протистояти, зазирає всередину, і побачене його вражає: всередині цей будиночок величезний, освітлений маленькими, але яскравими лампами, і схожий на справжню кімнату із меблями та іншим. Четверо прибульців сидять на стільцях та щось обговорюють, але тоді чоловік зиркає вбік, до входу, і Донні відсахується. Але ні. Ніхто не намагається його схопити, як бувало.

Донні чекає. Цього він навчився з того самого моменту, коли його тут покинули. Тоді він бачить, що світло більше не ллється із щілини між тканинними завісами. Але повітря поруч із входом тепле. Донні тремтить: до холоду печери він звик не так давно, а це тепло нагадує йому про минуле. Він знову заглядає всередину. І справді, прибульці більше не говорять. Вони сплять. Донні крадеться всередину, і його дивує, що підлога під ним вкрита тканиною, схожою на килимову. Виглядає як маленька квартирка, яка тим не менш ніколи б не помістилася у такому крихітному будиночку. Тут навіть двері є – справжні, не завіси – але Донні не звертає на них уваги. Тепло огортає його, але холод ще не готовий піти геть, тому Донні здригається ще кілька разів, і тоді вже стає краще.

Четверо сплять на двох ліжках – двоповерхових ліжках, так що у кожного своє місце. Дівчинка свій браслет так і не зняла. Ні, це не браслет, це екран у шкіряному футлярі, прикріплений до руки двома ремінцями під ліктем та навколо зап’ястя. Це не нагадує Донні про прилади, які використовувалися щодо нього, але це все ж таки прилад, тому Донні вирішує до неї не пхатися. У хлопчика теж є такий пристрій. Жінка хмуриться уві сні, немов згадує про щось неприємне, а ось чоловік на вигляд найбільш розслаблений – навіть трохи посміхається. Та й ліжка на вигляд набагато м’якші за камені, так що Донні знімає черевики та лізе нагору до чоловіка. Чекайте, а він значно молодший, ніж здавалося спершу – рослинності на обличчі майже немає. Точніше, є, але крізь неї шкіру видно.

Тут навіть тепліше, тому що жар іде від чоловіка. Це не штучний жар лазерів абощо, а справжнє заспокоююче тепло. Донні вирішує, що піде до того, як вони прокинуться, тому що з самого прибуття сюди не міг довго спати, але тоді його голова порожніє, і він скручується у клубочок поруч із чоловіком.

У наступну секунду – або Донні так здається – він бачить водянисто-блакитні очі, що витріщаються на нього. Незважаючи на колір, вони не холодні. І майже такі ж круглі від здивування, як і обличчя, якому належать. Донні зойкає та відсахується назад, але сильна рука хапає його, не даючи звалитися із верхнього поверху ліжка.

Всі інші теж вже не сплять. Щоправда, ще сонні, бо щойно прокинулися, а у дівчинки на голові справжній вибух із волосся. Чоловік щось каже та примружується на Донні, який і з місця зрушити не може.

Тоді вступає хлопчик. Спершу він проглядає книгу, сторінок у якій забагато для її розміру, тоді затріскує її і виймає прилад, більш за все схожий на ігрову консоль, яку спершу зламали, а потім недбало зібрали. Поки він цим займається, чоловік спускається зі свого ліжка, допомагає Донні злізти вниз та веде його до сусідньої кімнати – ванни з усім, що потрібно. Донні ще раз пробує здогадатися, як це все сюди вмістилося, адже будиночок очевидно переносний, але тоді перестає про це думати – чоловік твердо, але не сердито йому щось пояснює. Донні кліпає на нього, але тоді розуміє та іде спершу до унітазу, тоді до раковини, аби вимити руки та обличчя, що вже сверблять від бруду. Весь цей час чоловік стоїть до нього спиною, але не йде геть.

Коли Донні закінчує (яке полегшення), чоловік забирає його до головної кімнати, наповненої химерними, але приємними запахами. Один за одним прибульці приводять себе у порядок (хоча шевелюра у дівчинки не перестає підстрибувати) та починають їсти. Вони також дають Донні горнятко із чаєм, який пахне квітами, і кілька бутербродів із сиром та шинкою. Спершу Донні мало не давиться одним із них, але дівчинка жестом велить йому зупинитися, і він жує повільніше. Чай теж добрий. Він зігріває зсередини.