Глава 6. Магія тропічного лісу

Коли напруга між ними почала знижуватися, і вони вирішили, що зможуть знайти спільну мову, до них несподівано підійшов один із місцевих мешканців лісу. Час від часу за листяними гілками пролунав гучний крик, і раптом, перелетівши через їхні голови, приземлився на найближче дерево великий, яскраво забарвлений папуга ара.

Еліза і Том миттєво зупинилися, здивовані цією появою. Папуга був величезний, з чудовими зеленими, синіми та червоними пір'ями, які блищали на сонці. Він сидів на гілці, його палаючі очі дивилися на них, а потім він прорік кілька слів.

"Ви шукаєте шлях, але тільки я покажу вам дорогу!" — голос папуги був несподівано чітким і людським.

Еліза й Том обмінялися поглядами. Вони не очікували такого повороту подій, і хоча спочатку здивувалися, швидко зрозуміли, що це може бути шансом. Папуга явно мав знання про ліс, і, можливо, він міг допомогти їм. Однак вони знали, що ліс не віддає свої секрети просто так.

"Ти знаєш шлях до ключа?" — запитала Еліза, не приховуючи своєї цікавості. Вона була готова навіть до найнебезпечніших підказок, якщо це наблизить її до мети.

"Знаю, знаю," — відповів папуга, лукаво поворухнувши головою. "Але... я не безкоштовно вас проведу. У мене є ціна. Завжди є ціна, навіть у лісі."

Том подивився на птаха, підозріло насупившись. "Що ти хочеш за свою допомогу?"

"О! Ось це питання!" — вигукнув папуга, піднявши крила. "Ви заплатите мені, а я проведу вас через джунглі. Я знаю їх, я вмію читати кожен їхній звук. Але заплатите чимось цікавим. Щось особливе, що я не можу отримати сам."

Том і Еліза поглянули один на одного. Їм було зрозуміло, що папуга — це ще одне випробування лісу. Він, без сумніву, був частиною цієї магії, і якщо вони не погодяться, їхня подорож буде значно ускладнена.

"Я можу дати тобі," — почала Еліза, зупиняючись, щоб подумати. "Ми володіємо магією, і якщо потрібно, я можу поділитися силою, щоб ти зміг щось більше."

Папуга нахмурився, обмірковуючи її слова. "Не знаю... магія... це цікаво. Але мені потрібен щось більш відчутне. Щось, що ми не можемо створити з повітря."

Том кивнув, нарешті розуміючи, що папуга намагається отримати від них щось цінне, а не просто дари їхньої магії. Він простягнув руку і дістав з кишені стародавній амулет, що нагадував оберіг їхнього роду. Він був важкий і витончено вирізьблений, з магічними символами, які не розуміли навіть вони. Том подумав про те, що цей амулет може бути саме тим, що необхідно для птаха.

"Це амулет мого роду. Якщо ти візьмеш його, я гарантуватиму, що отримаєш те, що шукаєш," — сказав він. "Це, можливо, найцінніше, що у мене є."

Папуга уважно подивився на амулет, його дзьоб трошки відкрився, і він ніби приміряв цей предмет до своїх власних думок. Врешті-решт він погодився.

"Гаразд! Це має бути достатньо цікаве для мене! Я візьму твій амулет і проведу вас через джунглі," — виголосив папуга, спустившись з дерева на землю. "Але обережно... ліс не любить, коли хтось намагається порушити його баланс. Він не простить легковажних."

І так, отримавши свою "плату", папуга ара неспішно почав рухатися в глибину лісу, іноді підлітаючи і оглядаючи стежку. Його кольорові пір'я майоріли в повітрі, немов яскраві світильники серед темної гущавини джунглів.

Еліза і Том пішли за ним, відчуваючи новий поворот їхньої подорожі. Це був ще один виклик від лісу, ще одне випробування їхніх відносин і сили волі. Тепер вони знали, що навіть у цих хаотичних джунглях можна знайти союзників, але ціна цієї допомоги завжди залишалася невідомою.

Джунглі навколо них ставали все густішими, темнішими. Повітря було важким і насиченим вологою, а свіже повітря змішувалося з запахами землі, рослин і таємничого зілля. Сонце, яке все ще пробивалося крізь верхівки дерев, лише ледве освітлювало їхній шлях. Листя над головами перешкоджало проходу світла, створюючи навколо атмосферу, наче вони потрапили до іншого світу. Ліс був живий — і не лише через звуки, що долинали з кожного кута. Це був ліс, який спостерігав за кожним їхнім рухом.

Еліза відчувала, як її шкіра чула кожен рух вітру, кожен звуковий відголосок. Іноді їй здавалося, що в глибині лісу її оточує хтось або щось, що не можна побачити, але вона це відчувала. Вона стиснула кулаки, намагаючись позбутися цього відчуття, але чим далі вони йшли, тим більше було помітно, що цей ліс не лише стародавній, а й магічний. Щось невидиме, потужне, що існувало поза їхнім розумінням, тримало джунглі в своїх обіймах.

"Тихіше," — шепотів Том, зупиняючи їх на мить. Він прислухався до звуків, що лунали навколо. "Ліс не любить зайвого шуму. Якщо ми не будемо обережні, ми привернемо увагу."

Еліза подивилася на нього, не зовсім розуміючи, що саме він мав на увазі. Вони продовжували йти далі, але чим більше вона перебувала тут, тим більше відчувала, як простір навколо них наповнюється невидимими істотами. Вона не могла сказати точно, що це, але певні елементи лісу почали змінюватися: гілки рухалися не так, як зазвичай, а листя час від часу шелестіло не від вітру. Іноді їй здавалося, що це були не просто рослини, а щось живе і активне, приховане від людських очей.

"Магія лісу," — шепотів папуга, не обертаючись. "Тут є істоти, яких ви не побачите, але які спостерігають за вами."

І ось, коли вони переходили через вузьку стежку, одна з дерев'яних гілок здригнулася, і раптом перед ними з'явилася мить ілюзії — в обличчя Елізи висунулася примарна тінь, яка швидко зникла, залишивши за собою лише холодний подих. Вона кинула погляд через плече, але нічого не побачила.

Том не зупинився, але вигляд у нього був насторожений. "Ми потрапили в частину лісу, де існують істоти, здатні маніпулювати нашими відчуттями. Те, що ти бачила, — це лише початок."

І знову, на кожному кроці вони натикалися на невидимих супутників. Звуки природи ставали все більш нестабільними. Листя час від часу рухалося, ніби хтось шелестить ними зсередини, і знову починав звучати той самий хоровий звук, але цього разу він був більш чітким — як невидимий хтось, що м'яко підходить і не залишає слідів.