Глава 4. Родинні зв'язки

Еліза крокувала вперед, а Том слідував за нею, зберігаючи відстань, але завжди готовий допомогти, якщо ситуація цього вимагатиме. Ліс навколо них залишався загадковим і непривітним, а кожен звук, кожен шелест дерев здавався частиною невидимої гри, яку він влаштовував для них. Під їхніми ногами злегка хрустіла трава, але більшість часу їхні кроки залишалися майже безшумними, немов сам ліс намагався приховати їх від чогось або когось.

"Ти сказав, що твоє призначення пов'язане з цією книгою," — обережно заговорила Еліза, порушуючи тишу, яка вже стала їй звичною. "Що саме ти маєш зробити з нею? І чому ти шукаєш її?"

Том знову подивився на неї, і його погляд був настільки серйозним, що навіть серед цієї магічної таємничої атмосфери лісу можна було відчути напругу. Він ішов поруч із нею, але здавалось, що його думки були далеко, наче він заглиблений у якісь спогади або роздуми, що ще не були відкриті.

"Моя сила не просто допоможе знайти книгу. Я… я пов'язаний з її захистом," — відповів він, його голос був низьким і спокійним. "Моя магія дозволяє мені відчувати, коли книга знаходиться під загрозою. Мені не лише потрібно її повернути, але й забезпечити її безпеку. Книга з магічними закляттями не може потрапити в неправильні руки, і я повинен зробити все, щоб вона не була використана для злих цілей."

Еліза прислухалася до його слів, і хоча вони звучали серйозно, щось у її серці підказувало, що є більше, ніж просто обов’язок. Можливо, його зв'язок з книгою був більш особистим, ніж він розповідав.

"Злочинці? Вони хочуть використати книгу для влади?" — запитала вона, відчуваючи, що ще не до кінця розуміє всю ситуацію.

"Ні," — сказав він, злегка зупинившись і дивлячись на неї своїми яскравими зеленими очима. "Не лише злочинці. Моя магія… вона також дає мені можливість відчувати, коли книга потрапляє в руки тих, хто не здатний контролювати її силу. Це може бути навіть добре наміри людини, але книга вимагає жорстокої відданості та сили духу. І, якщо я не зможу захистити її, всі можуть постраждати."

Еліза мовчала, намагаючись переварити його слова. Вона розуміла, що це набагато більше, ніж просто пошук книги — це був шлях до порятунку або загибелі, не тільки для неї чи Тома, а й для всіх тих, хто міг бути причетний до цієї магії.

"Ти справді вірив, що знайдеш книгу тут, в цьому лісі?" — запитала вона, намагаючись зрозуміти, скільки насправді ліс і магічний ключ пов'язані з його місією.

"Можливо, я не знав точно," — зізнався Том, його голос трохи зм'якшав. "Але я відчував, що вона близько. Ліс знає, коли ти наближаєшся до чогось важливого. Він не дозволить нам просто взяти те, що ми шукаємо. Тому я і сказав, що нам потрібно працювати разом. Якщо ми будемо діяти синхронно, якщо будемо поважати магію цього місця і її правила, можливо, ліс визнає нас гідними."

Еліза усвідомила, що ця подорож — це не просто фізичний шлях через джунглі. Це був шлях внутрішньої трансформації, де не лише їхні сили, але й їхня внутрішня гармонія визначатиме, чи зможуть вони пройти через всі випробування, які приготував ліс.

"Тобі не здається, що ми повинні покладатися не тільки на свою магію?" — запитала вона, дивлячись на Тома. "Може, нам треба більше довіряти один одному, ніж просто своїм силам?"

Том зупинився, і погляд його очей став м'якшим, як ніколи. "Можливо, ти права," — відповів він, повільно кивнувши. "Магія може бути сильною, але без справжньої співпраці та взаєморозуміння вона може бути марною. Давай зробимо це разом."

Том мовчки йшов поруч з Елізою, і навіть серед цієї магічної тиші лісу його погляд залишався глибоким і зосередженим. Він виглядав таким спокійним, але в його очах було щось таке, що не давало Елізі спокою. Ще кілька годин тому вона відчувала, що між ними існує певна дистанція, але тепер, коли їхній шлях став спільним, вона зрозуміла, що він тримає в собі багато таємниць.

Вона вирішила порушити мовчання, розуміючи, що деякі питання мають бути задані.

"Ти казав, що твоя магія пов'язана з цією книгою," — почала вона, її голос був м'яким, але впертым. "Але чому тоді ти не говориш більше про своє справжнє завдання? Що тобі потрібно від цієї книги, крім того, щоб захистити її?"

Том повільно обернувся до неї. Його погляд був таким, ніби він вагався, чи варто відкривати їй більше. Але він зітхнув, наче зробив внутрішнє рішення.

"Ти права," — його голос став м'якшим, і він зупинився на мить, дивлячись у темний ліс, немов намагаючись знайти слова. "Моя магія не така, як твоя, Елізо. Я не володію простою силою або закляттями. Моя сила йде від моїх предків. Я — нащадок племені, яке охороняє знання, сховані в стародавніх книгах. Моя родина береже і передає ці знання від покоління до покоління."

Еліза уважно слухала, але відчувала, як в її серці виникають нові запитання. Тому що те, що він сказав, відкривало нові шари історії, яких вона навіть не уявляла.

"Тобто, ти охоронець знань?" — запитала вона, намагаючись зрозуміти. "Але чому твоя магія пов’язана з цією книгою, якщо ти не просто її шукаєш?"

Том трохи стиснув губи, на його обличчі з’явився тінь сумнівів, але він вирішив продовжити.

"Моя мета набагато складніша. Я не просто шукаю книгу, щоб її знайти. Я — частина того, що захищає її від зловмисників. Але є одна річ, яку я не можу пояснити. Моя магія, моя родина — все це пов'язане з книгою. І хоча я поважаю її силу і знайшов своє місце в її захисті, я не можу сказати, що все це було випадковістю."

Він зробив паузу, і її погляд зустрів його зелені очі, повні тягарів та невизначеності. Еліза відчула, як його слова починають відбиватися в її власних думках, відкриваючи нові шари таємниць.

"Ти хочеш сказати, що ти був обраний для цього завдання?" — запитала вона, її голос звучав м'яко, але в ньому була цікавість і подив.

"Не зовсім," — відповів Том, і його голос став ще серйознішим. "Ми всі обрані. Моє плем’я охороняє ці знання вже століттями. І хоча я не знаю, як це сталося, моя магія з’єднала мене з книгою ще змалку. Я не можу пояснити, чому я так тісно пов’язаний з нею. Можливо, я сам був частиною цього завдання ще до свого народження."