Глава 3. Томай

Еліза не сподівалася зустріти когось у такому глухому і таємничому лісі. Вона була занурена в свої думки, обмірковуючи, як вийти з нового лабіринту, створеного лісом, коли раптом почула тихий шурхіт позаду. Вона повернулася і побачила молодого чоловіка, який вийшов із тіні дерев.

Він був середнього зросту, з тілом, що здавалося надійно загартованим, як у того, хто багато років боровся з труднощами. Його волосся було світлим, майже білим, і на сонці блищало, немов сама лінія горизонту розчинялася у його тілі. Але те, що по-справжньому привертало увагу, — це його очі. Яскраві, зелені, з глибоким, невловимим блиском. Вони дивились прямо на неї з якоюсь внутрішньою силою, що нагадувала нескінченний потік води — спокійний, але в ньому захована величезна потужність.

"Ти шукаєш книгу?" — його голос був спокійним, але звучав як крик в тиші лісу. Це не був запит, а твердження.

Еліза здивовано подивилася на нього. Її серце прискорилося. Щось у ньому здавалося знайомим, хоч вона і не могла пояснити чому. "Ти теж?" — запитала вона, не приховуючи свого здивування.

Молодий чоловік кивнув, не відводячи погляду. "Моя місія пов'язана з цією книгою," — його слова були стриманими, але в них можна було відчути значення кожного звуку. "Моя сила — це магія, що допоможе повернути книгу на її місце. Вона повинна бути відновлена, і ти, схоже, не єдина, хто шукає її."

Еліза відчула холодок на спині. Чоловік не був простим шукачем. Він був магом, потужним, і, здається, вже знав більше, ніж вона могла припустити. Його магічні здібності випромінювали особливу енергію — таку, що змусила її на мить завагатися.

"Ти знаєш, де вона?" — запитала вона, намагаючись зберегти спокій. Її серце билося швидше, і хоча вона прагнула залишатися зібраною, у її душі піднімався хаос від цієї несподіваної зустрічі.

"Я маю деякі припущення," — відповів він, його погляд був твердо зосереджений, як у людини, яка не може дозволити собі відволікатися. Він кілька разів обережно провів рукою по поверхні дерева, як би перевіряючи, чи він може відчути енергетичну зв'язок із лісом. "Але ліс не хоче її віддавати просто так. Він випробує нас обох."

Еліза відчула, як важко йде час, коли вона стояла поруч з ним. Хоча він виглядав спокійним і впевненим, щось в його погляді змусило її замислитись: чи насправді вони обидва були готові до всіх випробувань, які ліс для них підготував?

"Ти йдеш на цю місію сам?" — запитала вона, все ще намагаючись оцінити свої шанси.

Він посміхнувся ледь помітною посмішкою, що не зовсім розтягувала його губи, але його очі блиснули цікавістю. "Моя магія — це моє призначення. Але якщо ми будемо працювати разом, можливо, ми зможемо знайти більше, ніж кожен з нас окремо."

Еліза подивилася на нього, відчуваючи дивний натяг. Щось у його словах і погляді настільки впевнене, що навіть ліс здавався менше загрозливим. Вона вирішила, що, можливо, об'єднання сил буде правильним кроком. Але навіть у цей момент вона не могла позбутися відчуття, що в цьому союзі є щось більше, ніж просто співпраця. Як би це не виглядало, вона відчувала, що їхні долі переплітаються, і що ця зустріч могла змінити все.

"Добре," — сказала вона, намагаючись залишити сумніви позаду. "Але ми повинні бути обережними. Ліс не відпустить нас просто так."

"Я знаю," — відповів він, його зелений погляд був спокійним, як ніколи. "І ми не маємо права на помилку."

Еліза на мить замовкла, її погляд ковзнув по темному лісі, що огортав їх з усіх боків. Вона відчувала тяжкість повітря, магія лісу якось відчувалася у кожному подиху. Вона дивилася на Тома, його спокій і рішучість дещо заспокоювали її, але вона знала, що її місія була набагато складнішою, ніж просто знайти книгу.

"Ти справді вважаєш, що ми зможемо пройти цей ліс разом?" — запитала вона, її голос трохи тремтів, хоча вона намагалася звучати впевнено. "Ліс не прощає помилок, і кожен наш крок може бути останнім."

Том подивився на неї, і його погляд став м'якшим, хоч він і залишався зосередженим. "Я вірю, що ми зможемо, якщо будемо працювати разом. Ти маєш свої здібності, я свої. Моя магія може допомогти нам уникнути більшості небезпек цього лісу. Але лише разом ми зможемо відновити книгу."

"Моя магія… вона не така сильна, як твоя," — зізналася Еліза, її слова звучали важко, але вона не могла обманювати себе. "Я маю тільки частину сили, а ти… твої здібності значно потужніші."

Том кивнув, зітхаючи, але його погляд не змінився. "Моя сила не така вже й потужна, як ти думаєш. Вона не може вирішити все за нас. Вірю, що твоя магія має свою важливу роль. І я знаю, що ти зможеш розкрити її в потрібний момент."

Еліза відчула, як ці слова надають їй сили. Вона подивилася йому в очі, в яких відбивалася не тільки магія, але й глибокий внутрішній мир. Вона розуміла, що це не лише сила заклять визначатиме їхній шлях, а й те, чи зможуть вони впоратися з тим, що буде попереду.

"Ти правий," — сказала вона, твердо стискаючи руки. "Ми повинні діяти разом. Але що, якщо ліс випробує нас на щось більше, ніж просто наші сили?"

"Тоді ми покажемо йому, що ми готові пройти через будь-які труднощі," — відповів він, його голос звучав рішуче і переконливо. "Це випробування, і ми повинні бути готові до будь-яких несподіванок."

Еліза відчула, як щось змінюється в її душі. Разом вони могли здолати все. Цей ліс, цей магічний ключ, стародавня книга — все це було не просто метою, а шляхом, який вони повинні були пройти разом. І, можливо, їхня подорож призведе не лише до відновлення сили її роду, але й до нових відкриттів, які змінять їхні долі назавжди.

"Тоді йдемо," — сказала вона, її голос був спокійним, але твердим. Вони були готові продовжити подорож, не знаючи, що їх чекає попереду, але точно знаючи, що разом вони зможуть подолати будь-які випробування, які ліс поставить на їхньому шляху.

Тепер їхній шлях був спільним, і, незважаючи на все, що залишалося попереду, у Елізи в душі зароджувалась надія. Можливо, разом вони зможуть перемогти навіть найбільші перепони цього містичного лісу.