Дивна книга

Мені подобається ходити по блошиним ринкам, або ж як їх простіше називають — барахолкам. Не тому, щоб щось купити; не подумайте, що я купую все й несу в дім. Я в захваті з антикваріату та інших старих речей, які можна побачити на таких базарах. Чого там тільки немає! Монети, браслети, прикраси, колекційні предмети та інші дрібниці, нещодавно побачив антикварний грамофон з вініловими платівками! І перерахувати весь асортимент навіть не вийде. Як ви могли здогадатися, в моєму місті є барахолка і почав я писати цю історію не просто так. Нещодавно зі мною стався дивний випадок...

Що ж, мені двадцять, я студент, який водночас працює фрілансером, батьки живуть далеко від міста, тому винаймаю квартиру поряд із барахолкою, точніше прямо під моїми вікнами і знаходиться цей ринок. Це найдешевша квартира, тому гріх жалітися. Щоб дійти до найближчої продуктової крамниці мені треба пройти прямо через базар. Не дивно, що через нього я проходжу часто.

Це був теплий червневий вечір, Після шаленого міського дня птахи потроху замовкають, доки у повітрі не запанує відносна, але все ж таки тиша. Далекі звуки проїжджаючих автомобілів та гомін телевізора сусідів не давали тиші повністю охопити мою кімнату, але це було набагато краще, аніж нескінченні балачки прямо під вікнами. Роботу тоді я закінчив та вирішив прогулятися перед сном до магазину — купити продуктів на завтра. Літнє сонце ще не зайшло, надвечір воно не пекло, а лагідно обігрівала шкіру, вітер був слабкий, проте зелене листя все одно гойдалося за ним. Барахолка була майже пуста: більшість продавців ще пообіді пішла додому, але деякі залишалися аж до самісінького вечора, хоча пік клієнтів був саме зранку.

Я придбав десяток яєць, хліб, кефір, пачку макарон та гречку. Це може звучати кумедно, але для бідного студента-фрілансера дозволити собі взяти на десерт сирок за двадцять п’ять гривень це неабияка перемога! Повертався додому тим ж шляхом, проходив повз чоловіка років п’ятидесяти чи, може, шестидесяти; це був звичайний продавець книжок, він як раз збирав увесь свій товар у торбу.

- Хлопче!,- проказав прокурений голос мені в спину

На вулиці, окрім мене, нікого не було, тому звертатися він міг тільки до мене, я повернувся.

- Хлопче, здоров! Ми з тобою ніде не бачилися?, - його старі, проте жваві добрі очі оглянули мене.

- Доброго вечора, та начебто я вас вперше бачу, скільки себе на цьому місці пам’ятаю - тут інший чоловік книги продавав.

- Ой, лишенько. Помилився, я подумав, що ти син мого знайомого. От я старий сліпий пень, - худорлявий чоловік засміявся, проте щось мені підказувало, що сміх був фальшивий. Він продовжив перекладати книги у торбу.

- Не переймайтеся, таке буває!- Я розвернувся і тільки хотів ступити крок як знову почув голос за своєю спиною

- До речі,- продовжив продавець,- полюбляєш читати? Я можу тобі зі знижкою віддати цю чудову книгу, зріжу ціну з п’ятидесяти до п’ятнадцяти гривень! Ну як?

А я справді любив читати й ця пропозиція була до біса привабливою. Книга товста, в зеленій палітурці, без вказання автора чи видання. Не знаю чим я думав, коли брав ту книгу, певно навіть не уявляв, що у майбутньому все так обернеться...

- Я люблю читати, за п’ятнадцять гривень, звісно, візьму,- взявши пакет у іншу руку та покоперсавшись у кишенях я знайшов лише купюру в десять гривень, - у мене лиш...

Не встиг я договорити, як кістляві руки вихватили у мене десятку та простягнули книгу. Привітність та люб’язність чоловіка кудись випарувались. Він поклав останню книгу в торбу та швидкою ходою, часто озираючись, пішов вниз вулицею, а я стояв й здивовано дивився йому в спину.

Чесно кажучи, після важкого дня та цього дивного випадку настрою читати книгу у мене не було, тому я поклав її на полицю та пішов вечеряти.

Наступні кілька днів я працював з ранку до пізнього вечора й взятися за книгу просто не було часу і сил. Вирішив, чому б мені не влаштувати собі вихідний, не взятися нарешті за ту книгу? Справді, дві минулі доби були дуже продуктивними: виконав доволі велику кількість роботи, за яку мені непогано заплатили.

Це був ранок п’ятниці, сонячні промені вже почали пекти, а на небі жодної хмаринки. Недалеко від квартири знаходився парк, Мені хотілося почитати на свіжому повітрі. Поклав книгу у рюкзак, а телефон у кишеню. Я подивився у вікно, людей було багато, це той самий ранковий пік на барахолці.

Я сидів на лавці, вдихав свіже ранкове повітря та окинув поглядом парк. Ставлення людей до нього було жахливим: буквально кожні 10-15 метрів стояли урни, але дехто все одно викидував сміття просто на землю. Під деревами лежали пластикові пляшки від Coca-Cola, скляні пляшки з-під пива та інших алкогольних напоїв, жерстяні банки, упаковки від чипсів та інших снеків тощо. Це справді псувало загальний вигляд парку.

Розстібнувши наплічник, я витягнув книгу та поклав на коліна. З того моменту, як я відкрив книгу, все почалося.

На першому форзаці був малюнок людини, що тримає в руці лампу і освітлює якесь створіння. Описати його буде тяжко: істота мала темно-сірий колір шкіри, довгі кістляві ноги, тулуб трохи згорблений, а руки звисали вниз; обличчя майже не було - лише великий рот, який знаходився в центрі лиця. Моторошний малюнок справив на мене враження і по-справжньому зацікавив. Мені подобалася художня література, особливо жанр жахів. Тоді я подумав, що мене чекає пречудова пригодницька детектив/триллер/містика/хорор історія.

Як я вже казав, книга була об’ємною, але відкривши її я побачив, що шрифт був надзвичайно дрібним. Потрібно було ледве не проводити носом по кожному рядку, щоб прочитати написане. Також зауважу, що не знайшов жодної нумерації сторінки. Чи треба казати, що я за дві з половиною години не прочитав більше п’ятидесяти сторінок? Я навіть не знав сторінку на якій зупинився, тому поклав туди шматочок паперу як закладку. У книзі розповідалося про поліцейського — головного героя, який описував дивні випадки з його служби. Описано буквально ВСЕ: від зовнішнього вигляду персонажів (причому вказувалася навіть кількість та довжина волосків на голові) до температури води у ванній кімнаті. ВСЕ було розписано по хвилинах, а ще писалося, що поліцейський бачить постійно нічні жахіття і вичерпно описував їх. Книга дуже дивна, це більше схоже не на художню літературу, а на чиюсь біографію, і настільки детальну, що ставало лячно.