Книга, яка з’їдає свого читача

Залишившись один на один з собою, переважно ми втікаємо щосили. Немає страху жахливішого, аніж подивитися на себе або проникнути в недра своєї душі та побачити, що ми із себе представляємо. Хтось боїться розчаруватися, комусь страшно надмірної меркантильності та цинізму, а дехто ховає справжніх демонів у своєму серці. Хоча, насправді, справжній жах наводять ті, хто прийняли себе такими якими є. 

Кімната наповнилася ароматом свіжозвареної кави, здавалося, навіть стіни вдихають цей освіжаючий аромат. Марі сіла в стареньке скрипуче крісло-гойдалку й відкрила нову книгу. Свіжі хрумкі аркуші паперу почали свою легку монотонну розмову. Крісло ж гойдалося під власні ритми і мелодії. У голові з'явилося п’янке відчуття свободи.

Вона читала й не помічала, як кожна прочитана буква сповзає з книги, повільно, але впевнено переходячи на її пальці, зап'ястя, а потім, наче змія повзе по тілу, залишаючи за собою слизький холодний слід. І знову формуючи слова, рядки, сюжет, букви розповзалися по її, тілу роблячи візерунки. У кожної було місце, у кожній був сенс. Коли ж було прочитане останнє речення, її тіло спалахнуло чорним вогнем: кожне слово клеймом врізалося в шкіру, надаючи значення кожній ділянці шкіри, наповнюючи душу новими почуттями - незбагненними істинами. Цей вогонь перебудовав зв’язки між клітинами мозку, даючи нові знання та установки, але й не забував нещадно палити старе - набуте минулими часами і старими законами.  Текст на тілі перестав горіти і зупинився; слова стали неважливі, але важливе - значення. Марі думала про те, ким вона була до книги і бачила пустоту. Пустоту, яка роз’їдала її і її життя. Вона подивилася в дзеркало й побачила колишню себе. Її злякали відблиски розчарування в очах, а збоку на плечі сидів страх і давив на неї гострющими кігтями. Їй стало гидко від самої себе, від небажання щось змінити, від прийняття себе самої. Тепер це не мало значення. Вона змінилася. 

Стареньке крісло гойдалося від протягу, на ньому лежала книга в зеленій оксамитовій обкладинці. Її назва ховалася на останній сторінці і очікувала коли новий власник прочитає її перед тим, як стати її здобиччю. Вона любила смакувати читачами, особливо, їй подобалися ті, хто боявся і ненавидів себе. Адже вона любить ароматні приправи до своєї страви.