ЕПІЛОГ. “Хтось пробудився”

Ліс був тихим — надто тихим для світу, де магія вже не ховалася.

Тиша стояла густа, наче дим, і дерева ніби боялися дихнути.

Навіть вітер не наважувався ступити в цю частину гущавини.

Мох заструменів світлом.

Грунт пульсував — повільно, як серце, що прокидається після вікової сплячки.

І щось під ним… ворушилося.

1. Слід, що не належить Темряві

Тріщина землі розійшлася без шуму, лише з тихим, майже поважним скреготом.

Не темрява вирвалася з розлому — ні.

Темрява боялася б вийти першою.

На поверхню випливло щось інше. Древнє.

Сильніше за Наергоса настільки, наскільки буря сильніша за подих.

Дві широкі тіні здіймаються над землею.

Вони не мають форми — або мають забагато, щоб людське око вибрало одну.

Листя на деревах тремтіло, але не від вітру.

Воно тремтіло від визнання.

Бо ліс пам’ятає тих, хто ходив тут тисячі років тому.

І цей — повернувся.

2. Те, що не повинно було прокинутися

Істота робить перший крок. Ґрунт під ногами не руйнується — він провалюється, наче в

подяці.

Насичене повітря стелиться довкола неї, наповнене енергією, яку навіть світ Стихій

колись боявся вимовляти.

— …Нарешті, — шепіт лунає одразу з усіх сторін.Голос не схожий на Наергоса.

Той був холодом.

Цей — глибиною, яка не має дна.

Тінь підіймає голову до неба, що мерехтить між гілками.

— Стихії прокинулися.

— Рівновага порушена.

— Шоста проявила себе…

Пауза.

Коротка, як затишшя перед розривом світу.

— …і тепер вони готують шлях мені.

Ліс схилився. Дерева ніби стали нижчими.

Магія здригнулася.

3. Той, хто прийде

Істота торкається землі.

Земля відступає.

А з її глибини підіймається символ — та сама сьома частина давнього кола, яку Олена

Верес показала дівчатам.

Символ спалахує.

І гасне.

Як серце, що зробило перший удар після століть мовчання.

— Їх шість, — мовить істота. — Як і мало бути.

Вітер навколо оживає, ледь чутно свистить крізь зламані гілки.

— Але Сьома… завжди приходить сама.

Тінь повертається в глибину лісу, залишаючи за собою тріщину, яка не закривається. І світ, здавалося, затримав подих. Бо хтось пробудився.

І все, що сталося досі — лише перший натяк.