Розділ 18. Нова рівновага

Коли шість — це не більше, ніж потрібно, і не менше, ніж вимагає світ.

1. П’ятірка, що стала Шісткою

Того ранку світ здавався надто світлим.

Наче після бурі сонце вирішило перелічити кожну тінь — і переконатися, що всі вони

на місці.

Ірис, Терра, Селін, Гейзел, Врен та Еліана стояли біля озера, яке відображало їхні

силуети… уже інакше.

Колись їх було п’ять.

П’ять стихій.

П’ять кристалів.

П’ять голосів у гармонії.

Тепер — шість.

Новий контур магії, що сплітався між ними, мерехтів у повітрі: невидимий, але

відчутний.

Ні земний, ні водяний, ні вітряний, ні вогненний, ні світловий.

І зовсім не темний.

Сила Еліани — Шоста — була чистою хаотичною рівновагою. Баланс після

балансу.

— Ми тепер… команда? — несміливо питає Еліана, дивлячись на свої дрібні іскри

сили.

— Завжди були, — усміхається Ірис. — Просто не всі це розуміли.

Терра, завжди тверда й спокійна, торкається землі — і вона не здригається від

нестабільності Шостої.

Селін відчуває, як вітер більше не виривається з-під її контролю.

Гейзел — як її світло перестало мерехтіти від страху.

Врен — як тіні не шепочуть загроз, а лише нагадують про передчуття.

Шістка стала цілістю, яку світ нарешті визнав.

2. Олена Верес приносить істину

Хранителька Роду стоїть осторонь, дивлячись не на дівчат — а на лінію горизонту.

— Вітаю вас, — говорить вона тихим, але твердим голосом. — Ви створили те, що

навіть Стародавні не мали сміливості спробувати.

Енергія навколо неї змінюється, коли вона дістає старовинний сувій.— Але пам’ятайте: це не завершення шляху.

Це — вступ.

Світ показав вам тріщину, щоб ви встигли підготуватися.

— Підготуватися до чого? — запитує Гейзел.

Олена розгортає сувій. На ньому — символ, який жодна з них ніколи не бачила: коло,

що розділене не на п’ять частин, і навіть не на шість… а на сім.

— До пробудження того, чий подих ми сьогодні вже чули, — промовляє вона.

— Темряви? — шепоче Врен.

— Ні, — відповідає Олена. — Гірше.

Вона дивиться на озеро, у відбитті якого на мить мерехтить чуже око.

Не темне.

Не світле.

Просто… інше.

— Те, що сталося з Наергосом… було лише попередженням.

— Попередженням про що? — питає Ірис.

Олена Верес робить крок вперед.

— Що світ Стихій не є найдавнішим.

І не найсильнішим.

Тиша стає густою.

— Шестеро з вас — це не кінець.

Це лише рівновага перед справжнім зрушенням.

3. Кінець, що насправді є початком

Дівчата мовчать.

Поряд із ними — нова сила, новий союз, нова магія.

Шестеро.

Вперше.

І не востаннє.

Ірис відчуває, як щось ледь торкається її свідомості — не голос, а спогад про голос.

Той, що кликав її з глибини Світу Стихій.

Той, що тепер став гучнішим.

— Ми впораємось, — каже вона. — Із тим, що б не чекало.

Еліана бере її за руку.

І за мить до них приєднуються інші.Шість рук.

Шість сердець.

Шість сил.

Світ змінився, але вони — разом. І це єдина рівновага, яка справді має значення.