Розділ 14. Шоста

1. Пробудження, яке неможливо зупинити

Це сталося тихо — ні крику, ні спалаху.

Просто дихання світу… змінилось.

Ірис відчула, як щось холодне й гаряче одночасно ковзає їй по хребту.

Селін перестала чути вітер — навіть він завмер.

Гейзел інстинктивно запалила світло в долонях, хоч нічого не загрожувало.

Врен ступила назад, бо земля під її ногами стала занадто м’якою.

Ліра охопила себе руками, бо вода у повітрі стискалася під чужою волею.

У центрі зали, де ще хвилину тому було тихо, стояла Вона.

Шоста.

Не демон.

Не стихія.

Не відгомін.

Чиста магія, зібрана у людську форму.

Або щось значно старше, що просто вдягнуло людське тіло, як маску.

Дівчина з темним волоссям і поглядом, який був наче дзеркалом — у ньому

відбивалися всі стихії одразу. Але жодна не була її.

— Хто ти? — прошепотіла Ірис.Шоста нахилила голову, наче вивчала їх.

— Не хто. Що.

І це “що” прозвучало так, ніби світ сам говорив її устами.

2. Тріщина всередині П’ятірки

Слова Шостої ще не встигли лягти в повітрі, як команда розкололася.

— Ми повинні запечатати її, — різко сказала Гейзел. — Це надто небезпечно! Вона

сильніша за всіх нас разом!

— Вона не демон, — заперечила Ліра. — Я відчуваю… вона не з Темряви.

— Ти відчуваєш усіх, — відрізала Гейзел. — Але цього разу — ні! Це… щось інше!

Селін дивилася на Шосту довше за всіх.

Шоста не блимає. Не робить жодного жесту. Наче спостерігає за ними не очима, а всім

світом.

— Нам треба говорити з нею, — сказала Селін, хоч голос тремтів. — Не нападати.

Врен мовчала.

Поки земля не промовляла — вона теж не говорила.

Але зараз вона нарешті сказала тихо:

— Вона не частина нашого світу… але й не ворог.

Ірис стояла між ними — між полум’ям Гейзел і тишею Врен.

Погляди П’ятірки вп’ялися в неї, чекаючи рішення.

Але вона ще не знала, яке рішення правильне.

3. Коли з’являється він

Повітря у залі раптово стало холодним.

Не страшним — просто холодним. Наче тінь ковзнула повз світло.

— Не бійтесь. Якщо б вона хотіла знищити світ… вона б зробила це. Уже.

Голос, який вони впізнали одразу.

Наергос.Він вийшов із тіні так, ніби просто перестав її носити.

Його форма була майже людською — але тінь тремтіла по краях, наче полум’я на вітрі.

Гейзел одразу запалила руки.

— Ще одне слово — і я…

— Помовчи, вогню, — сказав він ледве чутно. — Ти не розумієш. І не ти винна в цьому.

Ірис крокнула вперед.

— То поясни. Хто вона?

Наергос відвів погляд до Шостої.

І вперше за весь час П’ятірка побачила у його тінях… не злість.

А смуток.

— Вона — те, що мало з’явитися, коли Завіса впаде, — сказав він. — Шоста. Не

Темрява. Не Світло. Не стихія. Не хаос.

Вона — баланс.

— Баланс? — перепитала Врен.

Наергос кивнув.

— Коли світ надто світлий — виникає темрява.

Коли світ надто темний — народжується світло.

Коли стихії занадто сильні — з’являється сила, яка їх стримає.

Селін прошепотіла:

— Вона… має стримати нас?

— Або знищити, — додала Гейзел.

Наергос подивився на них усіх.

— Вона має стримати всіх. І Темряву… і вас. Стихії — нестабільні. Завіса впала. Світ

не тримає рівновагу.

Без Шостої світ зруйнується за кілька років. Може — за кілька місяців.

Тиша була довгою. Болісною.

Ірис нарешті сказала:

— Але чому ти хочеш нам це сказати? Ти ж… наш ворог.

Наергос посміхнувся.

Сумно.— Я ворог світу, який більше не існує.

Тому я вибираю той світ, що народжується.

4. Вибір, який не може зробити ніхто один

П’ятірка стояла півколом.

Шоста — у центрі.

Наергос — за її спиною, ніби тінь, яка нарешті знайшла свого нового центру гравітації.

Ірис зробила вдих — і світ затих.

— Я не знаю, хто вона.

Не знаю, яку роль вона має зіграти.

Але знаю одне…

Вона подивилась на кожну з подруг:

— Ми або приймемо її — або втратимо цей світ.

Відчуття було однаковим у всіх:

їхня команда більше не п’ять.

Їхній світ більше не вп’ятеро простий.

І найстрашніше — Шоста не сказала жодного слова.

Вона просто стояла, дозволяючи світу вирішувати, що з нею робити.